День народження: 11 вересня 1961 р.\ Місце народження: м. Таганрог, РФ\ Зріст: 186 см.\ Вага: 90 кг.\ Сімейний стан: одружений з Ірина Добронравова\
Федір народився восени 1961 року в родині Віктора та Надії Добронравових з Таганрога. Він був наймолодшим сином, старша сестра Люба вже навчалася у школі, а батько, Віктор Федорович, працював будівельником, а мати, Надія Олексіївна, займалася формовкою на хлібозаводі.
З раннього дитинства хлопчик з задоволенням брав участь у концертах, виступав солістом у дитячому ансамблі. У одному з інтерв’ю він згадував про свою пристрасть до мистецтва:
«Коли я був дуже малим, мене ставили на табурет, і я співав. Мама, тато, всі знайомі були схвильовані. Мені подобається, коли люди посміхаються, дивлячись на те, що я роблю. Тому я пішов до циркової студії, щоб стати клоуном. Але не вийшло у мене з клоунадою».
Незважаючи на це, у студії при будинку культури «Червоний котельщик» Федя навчився виконувати акробатичні трюки, майстерно жонглював і вміло ходити по натягнутому канату. З дитинства він був надзвичайно спортивним: грав у волейбол і баскетбол, займався боксом і отримав другий розряд з стрибків у воду.
У 1978 році Добронравов закінчив школу та вирушив до Москви, сподіваючись стати студентом циркового училища. Розчарування було значним: він дізнався, що юнаків приймають лише після служби в армії. Федір відправився на два роки до Внутрішніх військ, про що пізніше жодного разу не пошкодував.
З військовою службою в повітряно-десантних силах мені вдалося навчитися слухати та виконувати вказівки, змусити себе стати міцнішим, показати, що таке справжня дружба між чоловіками, що таке сила волі та багато чого іншого. І, звісно, це виявилося корисним для мене в подальшому житті. Я засвоїв важливість виконання вказівок, що є надзвичайно важливим для чоловіка.
Після демобілізації Добронравов повернувся до Таганрога та знайшов роботу на заводі «Червоний котельщик» як зварювальщик. Вечорами він присвячував себе заняттям у театральному аматорському гуртку. Кілька разів Федір їздив до Москви, намагаючись вступити до Щукінського театрального училища. Але столичної академії мистецтв він не прийняла.
У 1984 році юнак переїхав до Воронежа, де став студентом державного інституту мистецтв. Через чотири роки Добронравов, вже дипломований актор, отримав призначення на службу до молодіжного театру «Рубль», який було створено у Воронежі на базі його курсу. І одразу зіграв найзагадковішу для акторів роль – Воланда в «Майстрі та Маргариті». Публіка приходила на вистави два дні поспіль, спочатку дивилася перші два з половиною години, а потім – продовження.
1990 рік став вирішальним у кар’єрі актора Добронравова. У Воронежі приїхали на гастролі столичний театр «Сатирикон» під керівництвом Костянтина Райкіна. Федір разом з іншими колегами прийшов на прослуховування до майстра та отримав від нього запрошення до трупи.
19 серпня 1991 року Добронравов з сім’єю остаточно переїхав до Москви. Включили телевізор, а біля Білого дому – танки. Родичі просили повернутися до Таганрога, дуже хвилювалися, що Федір з дружиною та двома маленькими дітьми опинилися прямо в епіцентрі подій. Але актор залишився. З часом вони освоїлися, почалася їхня доля у столиці та робота в театрі «Сатирикон».
Добронравов одразу був включений у постановки «Багдадський вор» (Чорний маг, Властелін, Смерч), «Мауглі» (Шер-Хан), «Голий король» (Камерир). Він згадував, що виступ на одній сцені з Євгеном Євстигнєєвим для нього був еквівалентний подорожі в космос, настільки вражаюча та надихаюча була гра актора на всіх навколо.
Звеличення Федіра було пов’язане з багатьма видатними виставами в театрі: «Мнимий пацієнт» (Арган), «Ромео і Джульєтта» (брат Лоренцо), «Слуги та сніг» (Пітер Джек), «Га́млет» (Гораціо).
У 1993 році актор здійснив свій дебют у фільмі «Російський регтайм», виконуючи роль лейтенанта міліції. Практично непомітною залишилася короткометражна комедія «Поетична драма в міському саду», знята в стилі немого кіно, де Добро́нравов зіграв поета Івана Бездонного.
У кіноекранізації драми Максима Горького «Літнілюди» (або «Дачники») Федір з’явився в образі доктора Кирила Дудакова. На майданчику його партнерами стали Ірина Купченко, Сергій Маковецький, Сергій Колтаков.
З початку 2000-х років актор частіше з’являвся на екранах, хоча й не в головних ролях. Він зіграв роль Федора Сурова в телесеріалі «Тайнi палацових переворотів. Росія, вік XVIII», виконав роль батька Дмітрія в пригодівницькому фільмі «Пошутники», резидента Бауера в «Кодексі честі», маляра в столовій у «Розказах Шукшина».
Добронравов грав таксистів і лікарів, редакторів і барменів, охоронників і рибинспекторів. Проте, слава прийшла до нього лише після участі в скетч-шоу «6 кадрів», де актор втілив багато різних образів, включно з «батьком усіх народів» Іосифа Сталіна.
Запросив його туди Олександр Цекало, також запропонувавши Фьодору участь у шоу «Слава боже, ти прийшов!». Потім був проєкт «Велика різниця». Добронравова помітили не лише шанувальники гумору, але й режисери. Щороку артист брав участь у п’яти-семи кінопроєктах.
У 2003 році через накопичену втому та шалений графік Фьодор Вікторович покинув театр «Сатирикон», але дуже швидко зрозумів, що без сцени не може. І коли його зателефонував Олександр Ширвіндт з пропозицією поступити до Театру сатири, він з радістю погодився. У тому ж році він почав грати роль Стэнлі Поуні в постановці Олександра Анатолійовича «Занадто одружений таксист».
Видатний актор, який прослужив сімнадцять років у Театрі сатири, неодноразово з’являвся на сцені у виставах «Швейк, або Гімн ідіотів» (суддя пан Ванеш), «Переполох у Голуб’ятні» (Жорж), «Ідеальне вбивство» (Бакстер), «Засоби від спадщини» (Кріспен), «…І море» (Виконавець) та багатьох інших.
Одночасно з діяльністю в театрі він продовжував активно зніматися у кіно, переважно граючи другорядних персонажів. Одним із найулюбленіших ролей у кіно Добронравов вважав образ Олексія Якименка, старшого уповноваженого одеської кримінальної міліції у військовому детективі «Зникнення».
Акторові практично не доводилося придумувати щось для свого образу, саме таким жили у ті часи більшість людей, і його рідний Таганрог, пригреко-римське місто, виявився корисним, завдяки спогадам його батьків.
Через рік після прем’єри серіалу Федір Вікторович отримав ключову роль – одного з головних персонажів в українському проєкті «Дядьки в дім». Продюсував картину майбутній президент України Володимир Зеленський. Фільм про надзвичайно закоханих у свою єдину онучку Женечку дідусів і бабусь став надзвичайно популярним і трансформувався у сім сезонів.
Дід Іван Будько, якого зіграв Добронравов, став майже національним героєм. Його екраністку дружину втілила Тетяна Кравченко, а батьків чоловіка її доньки грали Анатолій Васильєв і Людмила Артем’єва. Висловлювання «головного свата» розлетілися на цитати: «За російською традицією – п’ять граммулек для пристойності», «Я вибачаюся, ваші гості також своїми інтелігентними обличчями не блищали», «Якщо ти будеш бурчати – ти будеш дивитися свої серіали по радіо» – та багато інших.
У 2013 році на екрани вийшла комедія «Брати по обміну», у якій Добронравов зіграв братів-близнюків, які зустрілися через чверть століття.
Один із ключових персонажів фотожурналіста Михайла Жбанкова Федір Вікторович отримав роль у полотні Станіслава Говорухина «Кінець чудової епохи», а у кінострічці «Країна чудес» він з’явився у ролі водія пожежної машини Семена Волошина.
У 2016 році Добронравов заснував власний виробничий центр, і першим його проєктом стала мелодрама «Жили-були», де головні ролі, окрім Федора Вікторовича, зіграли Роман Мадянов та Ірина Розанова.
Також у 2017 році на базі виробничого центру відбулася прем’єра вистави «Чудики» за мотивами творів Василя Шукшина. У ній Федір Вікторович втілив одразу дев’ять різних образів. З цією постановкою Добронравов об’їждів міста Росії та Прибалтики.
У 2020 році на екрани вийшла мелодрама Едуарда Паррі «Від печалі до радості», в якій актор не лише зіграв центральну роль голови сім’ї Володимира Трифонова, але й вперше знявся у кіно разом з обома синами – Віктором та Іваном. Вони й за сценарієм – батько та сини, «робоча» династія. Фільм був представлений на кінофестивалі «Амурська осінь».
У той самий рік Добронравов залишив службу в Театрі сатири. У ЗМІ виникали припущення, що його відхід був пов’язаний з перенесеним інсультом, який вплинув на здоров’я Федора Вікторовича. Сам актор пояснював своє рішення тим, що «просто настав час».
Але артист не пішов зі сцени назавжди, він бере участь у антрепризних постановках, наприклад, у 2021 році відбулася прем’єра вистави «Ти десь поруч…». Поставив її Володимир Большов за п’єсою Михайла Хейфеца «Rock n Roll на заході сонця». Також артист співпрацює з різними театрами Москви. В осінній період того ж року пройшла прем’єра нової картини «Золотий батько», де актор зіграв головну роль.
Майже сорок років Добронравов перебуває у шлюбі з однією жінкою, коханням його життя – Іриною Добронравовою, до шлюбу Перепеленко. Знали один одного ще зовсім юнаками – Федір відвідував циркову школу при Палаці культури, а Іра займалася в хореографічному гуртку.
Жінка чекала на нього з армії, а коли юнак демобілізувався, вони одружилися. Незважаючи на те, що у 1982 році релігійне благословення було негласно заборонене, пара вирушила до Ростова, де і здійснила обряд. Виконавець мистецтв згадує свою клятву дружині: «Сонечко, я до дев’яноста років буду тобі вірний, але якщо після цього загулятиму…». Через рік на світ прийшов їхній первісток Віктор.
Фьодор трудився на підприємстві: спочатку робітником, потім зварювальником. Ірина підтримувала чоловіка в його прагненні стати актором, не зневажала, коли ввечері він йшов відвідувати самодіяльний театр. І вірила в талант чоловіка, навіть коли він повертався з Москви, пригнічений черговим невдалим входом. Переїхавши за Фьодором до Воронежа, вона всіма силами підтримувала затишок у домі.
У 1989 році у пари народився син Іван. Досі Добронравові з вдячністю пам’ятають родичів, які надсилали їм домашні іграшки, овочі, фрукти з Таганрога.
Ірина здобула дві вищі освіти, але поки сини були маленькими, не думала про власний кар’єрний шлях, займалася побутовими справами, іноді виготовляла речі на замовлення. Коли хлопці підросли, вона почала працювати: спочатку вихователькою у дитячому садку, а потім обійняла посаду керівника відділу кадрів на воронезькому заводі.
Коли Добронуарову запропонували роботу в Москві, спочатку він приїхав туди сам, а потім перевез сім’ю на орендоване житло. Щоб забезпечити рідним достойне існування в ті непрості та бідні часи, підробляв прибиральником, мив підлоги в Третьяковській галереї. Допоміг Костянтин Райкін, переконавши дати Добронравову позику на придбання квартири. Після цього сім’я переїхала у двокімнатну хрущівку.
Сини виросли і вирішили слідувати по стопах батька, і незабаром також стали акторами. Зараз вони користуються попитом у театрі та кіно не менше, ніж їхній знаменитий батько.
Нещодавно актор став тричі дідусем: Варвара (2010) та Василиса (2016) народилися в родині старшого сина, а Віра (2018) – у родині молодшого.
Велика родина збирається разом на свята. Для Віктора та Івана їхній батько – непохитний авторитет у мистецтві, а мати – приклад люблячої та вірної хранительки домашнього вогнища.
Народний артист Росії відносно нещодавно почав проводити свої творчі вечори. У 2021 році відбувся його гастрольний тур по різним містам країни. Окрім роботи на театральних сценах, Добронравов активно знімається у кіно.
Головною подією для його шанувальників став сьомий сезон “Сватів”, який вийшов після тривалого перерви – цілих 8 років. Зйомки проходили у Білорусі та Грузії з вимушеною перервою через пандемію коронавірусу. Актор зізнавався, що усюди їх зустрічали з любов’ю: “Це два абсолютно різних шари – те, що відбувається в політиці, і те, що в народному житті”.
Також у 2021 році фільмографія артиста поповнилася новими ролями: у фільмах, зокрема, “Мій батько – вождь!”, який знімав Єгор Кончаловський, “Останній суд”, де Добронравов працював разом зі своїм сином Іваном. Крім того, Фёдор Добронравов знімався у військовій історичній драми “Праведник”, прем’єра якої запланована на 2022 рік. У виробництві також знаходиться сімейна комедія “Чебурашка”, де в актора – одна з центральних ролей.
Станом на травень 2025 року російський актор Федір Добронравов, відомий за роллю Івана Будька в серіалі «Свати», перебуває на творчій паузі через серйозні проблеми зі здоров’ям. У лютому 2024 року він звернувся до лікарів зі скаргами на болі в шиї, хребті та труднощі при ковтанні.
Після обстеження йому провели екстрену нейрохірургічну операцію з видалення дискоостеофітного комплексу на рівні двох хребців, що виник через ускладнення остеохондрозу. Без цієї операції актору загрожувала інвалідність.
Після операції Добронравов проходить тривалу реабілітацію, включаючи лікувальну фізкультуру та медикаментозну терапію. Усі свої виступи та зйомки він скасував до січня 2025 року.
У 2017 році Служба безпеки України заборонила Добронравову в’їзд до країни на три роки через його публічну підтримку анексії Криму та антиукраїнські висловлювання.
У 2018 році Міністерство культури України внесло його до переліку осіб, які загрожують національній безпеці. Однак у червні 2019 року його прізвище було виключено з цього списку.
Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, Добронравов продовжує зніматися в кіно. Зокрема, він бере участь у фільмах «Чебурашка-2», «Сказка сказывается» та серіалі «Мастодонт-2», де виконує головну роль.
Після операції актор рідко з’являється на публіці та в медіа. Відомо, що він проводить час із родиною, займається риболовлею та відновлюється після хвороби. Зовнішньо він помітно змінився: відростив сиву бороду та схуд, що зробило його менш впізнаваним для шанувальників.
Яскравим підлітковим спогадом для Федора Добронравова став приїзд до Таганрога московського Театру сатири. Хлопчик був вражений, побачивши на сцені улюблену пані Моніку (Ольгу Аросову) з “Кабачка 13 стільців” та легендарного Андрія Миронова. Тоді він навіть не міг уявити себе в тому ж театрі, поруч з артистами, які тоді здавалися йому богами.
У театрі Таганрога Добронравов разом з друзями поставив рок-оперу за п’єсою Віньона “Жага над струмком”.
Видатні ленконівські вистави «Юнона та Авось» і «Зірка та смерть Хоакина Мурьети» надихнули їх на це.
Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”
Увійдіть у свій обліковий запис