Дата і місце народження

30 січня 1930 року, у сонячному Сан-Бернардіно, Каліфорнія, США, на світ з’явився Юджин Аллен Гекмен – син друкарника газети Юджина Езри Гекмена та Анн Лідії Елізабет Грей. З дитинства його життя нагадувало голлівудський сценарій з драмою: родина переїжджала, батьки сварилися, а батько, розлючений, зривався на сина кулаками. У 16 років юний Джин втік з дому в Данвіллі, Іллінойс, шукаючи втечі від хаосу.

Школа і освіта

Школа для Гекмена стала лише фоном для бунтарства – він покинув її, не дочекавшись диплома, і одразу записався до Корпусу морської піхоти США. З 1947 по 1951 рік служив у Китаї як польовий радист і журналіст, де дисципліна вперше приборкала його дикий дух. Повернувшись, Джин оселився в Каліфорнії, працював на дрібних роботах – від мийника посуду до продавця – і мріяв про сцену. У Pasadena Playhouse, престижній театральній школі, він вчився акторства, але однокурсники жартома проголосували за нього як за “найменш перспективного”. Цей жарт став родзинкою його долі: з “невдахи” – до зірки.

Кар’єра

Кар’єра Гекмена – це епічний квест від нуля до вершин, де кожен крок викарбуваний ролями, що рвали шаблони. Дебют на Бродвеї в 1960-х у “Any Wednesday” не приніс слави, але 1967 рік вибухнув роллю Бака Барроу у “Бонні і Клайді” – номінація на “Оскар“ за найкращу чоловічу роль другого плану. Це був старт “Нової хвилі” Голлівуду, де Гекмен став втіленням антигероя: грубого, але живого.

Справжній тріумф – 1971-й, “Французький зв’язок” Вільяма Фрідкіна. Як детектив Джиммі “Попай” Дойл, він уособив вуличну лють Нью-Йорка, вигравши “Оскар” за найкращу чоловічу роль. Режисер згадував: для ключової сцени знадобилося 37 дублів, бо Гекмен копався в собі, як у темряві душі. Далі – калейдоскоп шедеврів: параноїдальний шпигун у “Розмові” (1974) Копполи, лиходій Лекс Лютор у “Супермені” (1978), де він неохоче поголив вуса (і режисер зробив те саме, щоб підтримати). 1980-ті принесли “Місісіпі в огні” (1988) – срібний ведмідь Берлінале за образ расистського агента ФБР.

1990-ті – вершина: корумпований шериф Літл Білл у “Непрощеному” (1992) Клінта Іствуда, за що другий “Оскар”. Гекмен блищав у “Фірмі” з Томом Крузом, “Справжній гангстер” з Денізі Вашингтоном, комедіях як “Пташиний заєць” (2001). Знявся у понад 80 фільмах, від вестернів до трилерів, доводячи: справжній актор – не маска, а дзеркало епохи. У 2004-му пішов з кіно, сказавши: “Я втомився від ролей, де все про біль”. Зате почав писати – романи “Вигнання” (2004) і “Випадковий герой” (2013) стали бестселерами, де його перо гостре, як погляд на екрані.

Сем’я

Сім’я для Гекмена – як тиха гавань після штормів ролей. У 1956-му одружився з Фей Мальтез, з якою прожив 30 років: у них троє дітей – син Крістофер (режисер), дочки Елізабет і Леслі. Розлучення в 1986-му було мирним, без скандалів. У 1991-му серце актора підкорила Бетсі Аракава – талановита піаністка класичної музики, молодша на 32 роки. Вони оселилися в Санта-Фе, Нью-Мексико, де Джин знайшов спокій у її мелодіях і спільних прогулянках з собакою породи австралійський келпі. Бетсі стала його музою, а сім’я – нагородою за бурхливе життя.

Настанова

Останні роки Гекмен провів у затишному Санта-Фе, далеко від софітів: писав, малював, насолоджувався тишею з Бетсі та улюбленцем. У 95 він здавався вічним – міцний, як дуб, з гумором у очах. Та доля написала трагічний фінал: 18 лютого 2025-го, приблизно через тиждень після смерті дружини від хантавірусу, Джин пішов через серцеву хворобу. Тіла знайшли 26 лютого – актор, дружина і собака в їхньому домі. Поліція підтвердила: природні причини, без підозр. Смерть Гекмена критик The Guardian назвав “кінцем американської Нової хвилі” – епохи, де кіно було живим, як подих.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”