Школа та освіта

Освіта Стюарта – це суміш дисципліни й творчості. У Mercersburg Academy (1923–1928) він блищав у театрі, легкій атлетиці та хорі, але його серце тягнулося до авіації. У 1928-му вступив до Принстонського університету на архітектуру, закінчивши в 1932-му з відзнакою (бакалавр), а його дипломна робота про аеропорти відображала мрію про польоти. У Принстоні приєднався до театрального гуртка Triangle Club, де його високий зріст (1,91 м), легке заїкання й шарм привернули увагу. Після випуску Джошуа Логан запросив його до University Players у Фалмуті, Массачусетс, де він грав із Генрі Фондою та Маргарет Саллаван. “Я вчився не грати, а відчувати”, – казав він про перші ролі в літніх виставах, які стали його “театральним дипломом”.

Кар’єра

Кар’єра Стюарта – це 80+ фільмів, що поєднали комедію, драму й трилери, зробивши його втіленням “звичайного героя”. Початок на Бродвеї: “Carry Nation” (1932), де його помітила MGM. Дебют у кіно – “Murder Man” (1935) зі Спенсером Трейсі, але прорив – “You Can’t Take It with You” (1938) Френка Капри, де його ідеалізм засяяв. 1939-й: “Містер Сміт вирушає до Вашингтона” – перша номінація на “Оскар”, образ сенатора, що бореться з корупцією. У 1940-му – “Оскар” за “Філадельфійську історію” з Кетрін Хепберн, де його романтичний цинік став класикою. Війна перервала злет: у 1941–1945-му він служив у ВПС США, ставши полковником, брав участь у 20 бойових вильотах на B-24 Liberator над Європою, отримавши Відзнаку льотчика й французький Воєнний хрест. Повернення – “Це чудове життя” (1946, Капра), де Джордж Бейлі став символом надії, отримавши п’яту номінацію на “Оскар”. 1950-ті – співпраця з Гічкоком: “Мотузка” (1948), “Вікно у двір” (1954), “Людина, яка знала забагато” (1956), “Запаморочення” (1958), де його герої – від параної до одержимості – показали глибину. Вестерни з Ентоні Манном: “Вінчестер ’73” (1950), “Голое шпор” (1953). 1960–1970-ті – різноманітність: “Анатомія вбивства” (1959, номінація), “Політ Фенікса” (1965), “Шайеннський клуб” (1970). Останні ролі – “Аеропорт ’77” (1977), озвучка в “Фіавел і дерево” (1991). Телевізор: “Hawkins” (1973, “Золотий глобус“), “Jimmy Stewart Show” (1971). Нагороди: почесний “Оскар” (1985), AFI Life Achievement Award (1980), Президентська медаль свободи (1985). Його контракт із MCA у 1950-х зробив його піонером акторської свободи, отримуючи відсотки від прокату.

Сім’я

Особисте життя Стюарта – як його фільми: тепле, стабільне, з ноткою романтики. У 1949-му, у 41, він одружився з Глорією Хетрік Маклін, моделлю й вдовою з двома синами, Рональдом і Майклом, яких він усиновив. У 1951-му народилися доньки-близнючки Джуді (антропологиня) та Келлі (актриса). Шлюб тривав до смерті Глорії в 1994-му від раку легенів – “Вона була моїм якорем”, казав він. Дружба з Генрі Фондою – 50 років, попри політичні розбіжності (Стюарт – республіканець, Фонда – демократ). Релігійний пресвітеріанець, він уникав скандалів, любив гольф, садівництво й польоти на своєму Cessna. Родина жила в Беверлі-Гіллз, де сусідами були зірки, але Джиммі залишався “хлопцем з Індіани”. Його дім – музей спогадів, де він зберігав медалі й листи від фанатів.

Сьогодення

Джиммі Стюарт помер 2 липня 1997 року в Беверлі-Гіллз у віці 89 років від серцевої недостатності та легеневої емболії, через три роки після смерті Глорії. Світ оплакував: тисячі листів залишили біля його зірки на Алеї слави. Його статки ($30 млн на 1997-й) пішли на благодійність – Jimmy Stewart Relay Marathon і авіаційні фонди. Сьогодні, у 2025-му, його фільми реставруються для 4K: “Це чудове життя” – різдвяна класика, “Запаморочення” – у топ-10 AFI. Музей у Індіані (заснований 1983-го) зберігає його спадщину: від медалей до акордеона. Документальний серіал PBS 2024-го “Американський герой” оживив його історію. Вплив Стюарта – у кожному акторі, що грає “звичайну людину” з великим серцем, від Томи Генкса до Раяна Гослінга.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”