Дата і місце народження

22 січня 1875 року в сільській місцевості Креств’ю, округ Олдгем, штат Кентуккі, народився Девід Ворк Гріффіт. Його батько, Джейкоб “Ревучий Джейк“ Гріффіт, був героєм Конфедерації, полковником, що бився за Південь у Громадянській війні, а мати Мері Перкінс Оглсбі – тиха опора родини. Занепад плантації після війни залишив сім’ю в бідності, а розповіді батька про битви та поразки стали першими сценаріями в уяві юного Девіда. Кентуккі, з його полями й ранами війни, сформувало його погляд – романтичний, але з тінню трагедії.

Школа і освіта

Освіта Гріффіта була уривчастою: місцева школа в Кентуккі дала лише ази читання й письма. Смерть батька в 1885-му, коли Девіду було 10, змусила родину переїхати до Луїсвілла. Там він кидає школу, щоб працювати – спочатку клерком у книгарні, потім ліфтером і продавцем. Самоосвіта стала його університетом: Шекспір, Дікенс, історичні романи й театральні афіші. У 20 років приєднався до мандрівної театральної трупи як актор і драматург під псевдонімом Лоуренс Гріффіт, граючи в “Міс Петтікотс” і “Двох сиротах”. Театр був його лабораторією: він вчився у акторів, режисерів і навіть освітлення сцени, готуючи ґрунт для кінематографа.

Кар’єра

Кар’єра Гріффіта – це революція, що змінила кіно назавжди. У 1907-му, після років у театрі, він дебютував як актор у фільмі Едвіна Портера “Врятована з орлиного гнізда” для Edison Company. У 1908-му приєднався до Biograph Company у Нью-Йорку, де зняв свій перший фільм “Пригоди Доллі” – 12-хвилинну історію про викрадення дівчинки. З 1908 по 1913 рік створив 450 короткометражок, експериментуючи з монтажем, крупними планами, паралельною дією й рухом камери. Його “Мушкетери Піг-Аллі” (1912) – перша гангстерська драма.

Прорив – “Народження нації” (1915), епопея про Громадянську війну й Реконструкцію, знята за $100,000 (еквівалент $3 млн сьогодні). Фільм, попри расистський зміст, приніс $20 млн, встановив стандарти для блокбастерів і ввів техніки нарізного монтажу, панорамних зйомок і драматичних кульмінацій. Протести NAACP через прославлення Ку-клукс-клана затьмарили славу, але Гріффіт відповів “Нетерпимістю” (1916) – амбітною фрескою чотирьох епох про любов і несправедливість, що провалилася в прокаті через складність.

У 1919-му заснував United Artists з Чапліном, Пікфорд і Фербенксом, щоб контролювати творчість. “Зламані паростки” (1919) – ніжна історія кохання з Ліліан Гіш – і “Шлях на схід” (1920) закріпили його як майстра емоцій. “Сироти бурі” (1921) і “Мрії вулиць” (1925) показали його талант до драми. Проте звукове кіно стало викликом: “Боротьба Авраама Лінкольна” (1930) і “Народження зірки” (1932) провалилися, й у 1931-му він покинув режисуру. Останні роки – консультант у Голлівуді, але без слави. Понад 500 фільмів, 12 з яких у Національному реєстрі фільмів США, зробили його “батьком кінематографа”, хоч расистська спадщина “Народження нації” лишається плямою.

Сім’я

Особисте життя Гріффіта було тихим, але бурхливим. У 1906-му одружився з актрисою Ліндою Арвідсон, яка знімалася в його ранніх фільмах. Шлюб розпався в 1911-му через його одержимість роботою, офіційно розлучення – 1936. У 1936-му, у 61, одружився з Евелін Болдвін, молодшою актрисою, але й цей шлюб закінчився розлученням у 1947-му. Дітей не мав – “мої фільми – мої діти”, казав він. Сестра Рут і брат Альберт підтримували його в кар’єрі, а дружба з актрисами Ліліан і Дороті Гіш була творчою основою. Приватність він тримав за завісою: “Сцена – мій дім, а решта – тінь”.

Наші дні

Девід Ворк Гріффіт помер 23 липня 1948 року в Голлівуді від інсульту, самотнім у готелі Knickerbocker, у 73 роки. Його спадщина – парадокс: “Народження нації” визнано шедевром техніки, але прокляте за расизм. У 2025-му його фільми зберігаються в Бібліотеці Конгресу, а “Нетерпимість” і “Зламані паростки” входять до списків ЮНЕСКО. Ретроспективи в Каннах і Венеції (2024) нагадують про його монтажну магію, але з примітками про контекст. Гільдія режисерів Америки вручає нагороду його імені (з 1953), хоч у 1999-му її перейменували через протести. Гріффіт – як старий дуб: його коріння в кіно вічні, але тінь суперечок не зникає.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”