Дитинство та юність: Російськомовний киянин

Майбутній актор Антін (офіційно Антон) Дмитрович Мухарський народився 14 листопада 1968-го року в Києві, Україна, у сім’ї музикантів. Його батько, Дмитро Мухарський, був режисером-постановником масових заходів, а мати, Валентина Мухарська (у дівоцтві Десятникова), походила з обрусілого польського роду Машевських, які втекли до Києва від червоного терору в 1918 році.

Батьки виступали у ВІА «Мрія», але Антін зростав у російськомовному середовищі, не маючи родичів у селі. У дитинстві він захоплювався літературою та театром, що привело його до Київського театрального інституту імені І. К. Карпенка-Карого, який він закінчив у 1992 році за спеціальністю «актор театру та кіно».

Кар’єра: Від театру до «Лютой українізації»

Антін розпочав акторську кар’єру в Національному театрі російської драми імені Лесі Українки (1992–2005), де зіграв близько 20 головних ролей і двічі номінувався на премію «Київська пектораль» (1993, 1999).

Його кінодебют відбувся в 1985 році у фільмі «Чужий дзвінок». Згодом він знімався в серіалах і фільмах, зокрема «Тарас Шевченко. Заповіт» (2004) і «Залізна сотня» (2004). У 2000-х роках Антін працював телеведучим на каналах «Інтер» і «1+1», ведучи програми, як-от «Галопом по Європах» і «Караоке на майдані» (замінюючи Ігоря Кондратюка).

Орест Лютий і «Лагідна українізація»

Справжню популярність Антін здобув завдяки сценічному образу Ореста Лютого, «радикального співочого антрополога зі Стрия», створеного 11 травня 2011 року після інциденту на дні народження Сергія Ківалова в Одесі. Там організаторка в українофобській формі дорікнула Антіну за використання української мови, що спонукало його до створення проєкту «Лагідна українізація».

У 2012 році він заснував вокально-інструментальний ансамбль «Сталін унд Гітлер капут», який виконував пародії на радянські пісні з новими текстами в жанрі політичного стьобу. Пісні, як-от «А я не москаль» (1989), «Гаспада малороси», «Катя – ватница» та «Росіян в Донбасє нєт», містили ненормативну лексику та критикували російську пропаганду, що зробило Ореста Лютого культовою постаттю.

У 2015-2016 роках Антін створив іншого персонажа – Іпатія Лютого, «опозиційного російського журналіста», який висміював російські наративи в альбомі «Злиє піндоси» та книзі «Сказки русского мира».  Проте в 2016 році, розчарувавшись у російських лібералах, він «убив» цей образ.

У грудні 2017 року Антін оголосив про закриття проєкту «Орест Лютий», але в 2018 році обмежився «відпусткою», провівши три концерти. У 2019 році виступи Ореста Лютого відновилися, зокрема з альбомом «Рожеві вуса», присвяченим романтичним баладам.

Літературна діяльність

Антін є автором кількох книг: «Попса для еліти» (2002), «Доба: сповідь молодого бандерівця» (2012), «Жлобологія» (2013), «Майдан. Революція духу» (2014), «Смерть малороса» (2013), «Розрив. Як я став „націонал-фашистом“, покинув дружину та сімох дітей» (2015), «I am not Russia» (2019).

Його твори поєднують сатиру, автобіографію та аналіз української ідентичності. У 2020 році разом із дружиною Єлизаветою Бєльською він видав посібник «Як перейти на українську».

Інші проєкти

Антін заснував мистецьку платформу «Український культурний фронт» і продюсував документальний фільм «Майдан. Мистецтво спротиву» (2014). У 2015 році він став позаштатним радником міністра культури В’ячеслава Кириленка. Антін також є галеристом і співвласником книгарні з Єлизаветою Бєльською, де продаються лімітовані видання їхніх книг.

Особисте життя: Три шлюби та еміграція

Антін був одружений тричі. Від першої дружини в нього є доньки Софія (1991) та Іванна (2006). З 2006 по 2015 рік він був у шлюбі з телеведучою Сніжаною Єгоровою, з якою має трьох дітей: доньку Орисю (2010) та синів Андрія (2007) та Івана (2012).

Розлучення в 2014 році супроводжувалося скандалом через аліменти, що змусило Антіна в 2018 році просити політичного притулку в Європі, посилаючись на тиск. З 2014 року він одружений із мистецтвознавцем Єлизаветою Бєльською, яка активно підтримує його проєкти.

У 2018 році Антін виїхав із України через аліментні зобов’язання, оселившись у Європі. Після повномасштабного вторгнення Росії в 2022 році він залишився за кордоном, але продовжує підтримувати Україну через благодійні концерти та книгарню, кошти від якої йдуть на підтримку ЗСУ.

Громадянська позиція: Український націоналізм

Антін Мухарський є палким прихильником української ідентичності. Він свідомо перейшов на українську мову, відмовившись від російськомовних замовників після 2011 року. Під час Революції гідності (2013–2014) він брав активну участь у протестах, а в 2018 році підтримав Олега Сенцова, записавши відеозвернення.

У 2018 році він назвав Руслана Кошулинського гідним кандидатом у президенти, а в 2019 році підтримав Марусю Звіробій і Софію Федин у справі проти ГПУ, написавши вірш «Колише вітер тушки гопоти». Його пісні та книги різко критикують російську агресію та «рускій мір».

Сучасність: Творчість за кордоном

У 2025 році Антін Мухарський проживає за кордоном, продовжуючи виступати як Орест Лютий на благодійних концертах для підтримки України. Він активно веде книгарню з Єлизаветою Бєльською, видаючи нові книги, зокрема «Русофоб» і «Трофейні серця». Його творчість залишається символом боротьби за українську ідентичність, а проєкти «Лагідна українізація» та «Український культурний фронт» надихають молоде покоління. Антін Мухарський – це історія людини, яка через сатиру, музику та літературу відстоює модерну Україну.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”