Дата і місце народження

Сергій Євгенович Михальчук з’явився на світ 13 липня 1972 року в Луцьку Волинської області, де поліські луки шепотіли перші мелодії, що згодом стануть кадрами його фільмів.

Школа і освіта

Юнацькі роки в Луцьку пройшли під знаком перших зйомок, а справжній політ – Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, де у 1994-му здобув диплом оператора, опанувавши таємниці світла й тіні в майстернях, що вчили бачити не просто об’єкти, а енергію історій.

Кариєра

Карьєра Михальчука – це галерея фестивальних тріумфів: дебют у 2000-х з документальними й телевізійними проєктами, музичними відео та рекламою, де камера оживилася як поет. Ключові роботи: “Мамай” (2007) Олеся Саніна – операторське диво, що принесло “Срібного ведмедя” Берлінале; “Посвідчення особи” (2001) – ранній шедевр, відзначений критиками; “Дике поле” (2018) Ярослава Лодигіна – драма степу, де його кадри пульсують глибиною; “Атлантида” (2019) Валентина Васяновича – дистопія Донбасу з “Золотим левом” Венеції; “Карусель” (2017) Ігоря Подольчака та “Великий” (2017) Валерія Тодоровського – дует, що розкрив його майстерність у різних стилях. Понад 20 фільмів, від короткометражок до повнометражних, де він продовжує традиції класичного українського операторства. Нагороди: Заслужений діяч мистецтв України (2014), Орден “За заслуги” III ступеня (2021). З 2022-го – фотограф-документаліст війни, чиї знімки фіксують агресію Росії, перетворюючи об’єктив на зброю правди.

Сім’я

Сім’я Михальчука – як невідзнятий епізод: коріння з Волині шепоче натхнення для кадрів степу й луки, але приватне життя ховається за лаштунками, ніби секретний сценарій, де близькі – невидима опора в часи сирен і фестивалів.

Наша доба

Сьогодні, у 53, Сергій Михальчук пульсує в ритмі Києва, де камера не зупиняється: з перших днів повномасштабної війни документує руйнування й стійкість, рефлексує в інтерв’ю про “банальщину”, якої боїться, та поїздки на фронт, де настрої військових еволюціонували від майданівської ейфорії до твердої надії. У 2025-му готується до нових проєктів, де операторство – опір: “Не можна порівнювати голлівудське з українським – наше кіно про душу, а не про спецефекти”. Волонтерські знімання, лекції про ремесло – його об’єктив шепоче: “Кіно – це машина часу, де минуле лікує рани сьогодення”.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”