Дата і місце народження

6 березня 1984 року в промисловому серці України, Запоріжжі, з’явилася на світ Яніна Михайлівна Соколова. Місто на Дніпрі, з його гучними заводами та сталевими мостами, ніби передвіщало характер майбутньої журналістки: міцний, як запорізька фортеця, і гострий, як козацька шабля. З дитинства Яніна вбирала в себе дух промислового гіганта, де праця – це не просто рутина, а виклик долі.

Школа і освіта

Дитинство Яніни минало в ритмі запорізьких вулиць, де вона відвідувала гімназію №28 з фізико-математичним ухилом – школу, що тренувала розум не гірше за боксерські рукавички. Тут, серед формул і графіків, зароджувалася її допитливість, яка згодом перетворилася на журналістський інстинкт. Після школи Яніна вступила до Запорізького національного університету на факультет психології – спеціальність, що ідеально пасувала до її вміння читати людей, як відкриті книги. Пізніше друга вища освіта в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого відкрила двері в світ медіа, де психологія душі злилася з магією ефіру. Ці роки сформували з неї не просто фахівчиню, а майстриню слів, яка вміє розкривати таємниці людських сердець.

Кар’єра

Кар’єра Яніни – це марафон з перешкодами, де кожен фініш стає новим стартом. Усе почалося в 2002 році в рідному Запоріжжі: спочатку в місцевому виданні “Телесіті”, де вона вела рубрику “Наодинці з…”, а згодом у газеті “Запорізька Січ” та на телеканалі TV5 як ведуча прогнозу погоди – перші кроки, що пахли свіжістю ранкового ефіру. 2006 рік кинув виклик: переїзд до Києва та робота на “Інтері” в ранковому шоу “Ранок з Інтером”, а потім на 1+1 у “Сніданку”. З 2007-го – СТБ, де вона вела новини, а з 2010-го – 5 канал, де прославилася як ведуча “Рандеву” та “Кіно для повних придурків”.

Війна 2014-го стала поворотним моментом: Яніна поїхала на фронт, звідки надсилала репортажі, що рвали шаблони пропаганди. У 2016-му народився YouTube-канал “Вечір з Яніною Соколовою” – платформа антипропаганди, що зібрала мільйони переглядів і дві “срібні кнопки” від YouTube. Не обійшлося без скандалів: у 2020-му стартував проєкт “Як вам не соромно!” на “Україна 24″, який швидко зупинили через карантин, але Яніна не здалася – перейшла на 4 канал з “Соромно!”. 

Як акторка, вона знялася в “Обійми мене”, “The Woman”, “Я є ілюзія” та продюсувала документальний фільм “Ми – солдати!” про героїв АТО. Сьогодні її голос лунає в ефірі “УкрТВі” з “Базою Яніни”, а волонтерство через однойменний фонд робить її не просто журналісткою, а рушійною силою нації.

Сім’я

Сім’я для Яніни – це якір у штормі: надійний, теплий і повний гумору. Заміжня за банкіром Володимиром Литвином, з яким вони разом будують гніздо любові та підтримки. У подружжя двоє синів – Мирон і Микола, – які ростуть у атмосфері, де розмови за вечерею можуть бути про психологію чи останній репортаж з фронту. Яніна не приховує, що материнство – це її суперсила: воно дає сили боротися з будь-якими бурями. Нещодавно в її житті з’явився новий акорд – роман з фронтменом “Другої Ріки” Валерієм Харчишиним, який тривав п’ять років і завершився у 2025-му, залишивши уроки про довіру та зраду. Але Яніна, як завжди, перетворює біль на силу, нагадуючи: “Любіть одне одного. Тримайте слово”.

Сучасність

Сьогодні, у розпал війни, Яніна – це вихор активності: знімальний майданчик, волонтерські вантажі на фронт і гострі дописи в соцмережах, де вона розкриває міфи путінської пропаганди. У 2021-му заснувала Фонд Яніни Соколової, що фокусується на ментальному здоров’ї українців – від психологів для бійців до програм для дітей. Вона мандрує Європою, “прокидаючи” союзників розмовами за кавою, як-от з тими шведами, що боялися “наступних”. Її YouTube – понад 200 тисяч підписників, а книга “Моїй ненародженій дочці” (2021) стала гімном втраті та надії. Яніна бореться з расизмом, фемінізмом і просто з буденністю, нагадуючи: “Зробіть життя таким, щоб хотілось жити”.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”