Батько працював у сфері сільського господарства, перебував на службі в міністерстві, згодом очолив організацію, яка координувала діяльність усіх аграрних інститутів та технікумів України. Мати була проєктувальницею чоловічого одягу, трудилася на фабриці у Києві.

За словами Борисюка, він має польське походження. Його прадід по лінії матері походив з роду графів. Дід загинув біля Москви. З боку батька, прадід Аврам керував церковним та сільськими хорами. Сім’я мешкала поблизу Печерського мосту, на початку вулиці Кіквідзе. Закінчив київську школу № 88.

Після завершення навчання у школі вступив до Політехнічного інституту, півроку працював у суперлабораторії автоматики в Інституті Патона. Таємно від матері подав документи до театрального училища. Коли сповістив її про успішне складання екзаменів, вдома виникла суперечка. Мати прийняла вибір Віталія лише після відвідування його першої дипломної вистави.

У 1988 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого, майстерню Бориса Ставицького. У студентській виставі-мюзиклі «Тітка Чарлі» («Доброго дня, я ваша тітка») виконував роль тітки.

З 1988 року – актор Київського Національного театру російської драми імені Лесі Українки, серед його робіт: «Сеньор з вищого суспільства» – Антоніо (режисер Анатолій Хостікоєв); «Сублімація кохання» Альдо де Бенедетті – П’єтро. Працював ведучим телешоу «Хочу одружитися». Має власну продюсерську компанію. Керівник Творчого центру «Золотий телець».

У кіно почав зніматися з 1986 року, дебютувавши у фільмі «Дім батька твого». Згодом були роботи у стрічках «Стамбульський транзит», «Тигролови», «Операція Контракт», «Роксолана» та інші. У 2000-х роках почав виконувати ролі в телесеріалах.

З’явився у стрічках «Сліди перевертня», «Повернення Мухтара», «Блискучий невиродко», «Акула», «Я ніколи тебе не забуду», «Агент», «Не кажи мені прощвай!» та інших.

Особисте життя Віталія Борисюка:

Дружина – Ольга В’ячеславівна Сумська (народилася 22 серпня 1966), радянська та українська акторка і телеведуча, Народна артистка України.

Вони зустрілися ще на студентській новорічній вечірці у знайомих, часто перетиналися під час навчання в інституті. Проте їхній роман розпочався вже у театрі, коли вони грали у мюзиклі «Канді́д» за Вольтером. Акторкам дісталися ролі закоханих – Кандіда та Кунігунди. На той час Сумська була одружена з Євгеном Паперним, від якого місяцями раніше народила доньку Антоніну Паперну. Тим не менш, між Віталієм та Ольгою виникли почуття.

Ольга Сумська згадувала: Я була не просто заміжньою жінкою, яка закохалася в іншого, а ще й годуючою мамою 7-місячної дитини. Але моє кохання до першого чоловіка, Євгена Васильовича Паперного, було дитячим, він – мій наставник у професії. До Віталіка ж я відчувала пристрасть, це було котяче почуття, воно мене лякало, як і усвідомлення того, що я більше нічого не відчуваю до свого законного чоловіка і вдома на мене чекає чужа людина. Я довго вагалася між двома вогнями: новою любов’ю та почуттям обов’язку перед сім’єю. В глибині душі я була впевнена, мій театральний роман блискавично спалахнув і так само швидко згасне, я повернуся до сім’ї, і все буде як раніше. Віталій зухвало відбив мене у Паперного, виривав із сім’ї, були пристрасті, з’ясування стосунків у гримерці – театр гудів, обговорюючи наші взаємини. Причому цікаво, що ми втрьох – я, Віталій та Євген – раніше брали участь у виставі «Криваве весілля».

Іван Петрович відігравав мого коханого, а Микола – нареченого, та в дійсності все обернулося навпаки! Коли після перерви, пов’язаної з декретом, я знову повернулася на театральну арену, склалося так, що ми з Миколою репетирували образи закоханих Кандіда та Кунігунди у мюзиклі «Кандід». За сценарієм ми постійно перебували в обіймах один одного. Коли він поцілував мене вперше, я усвідомила, що втрачена, і все – моє спокійне родинне життя зруйнувалося.

Борису вдалося порозумітися з донькою Ольги від попереднього шлюбу, він казав: Ми з Ольгою з’єднали наші почуття та душі, коли Тоньці виповнилося півроку. Була мить, коли вона назвала мене татом, – і для мене це було величезне щастя! Мені приємно, що я став для неї близькою людиною.

2 березня дві тисячі другого року у них народилася донька Ганна. У 2013 році Микола Борисюк та Ольга Сумська повінчалися.

Станом на 2025 рік Віталій Борисюк залишається активним і шанованим діячем української сцени. Його кар’єра охоплює понад три десятиліття, протягом яких він проявив себе як талановитий актор, телеведучий, співак і продюсер. Він продовжує виступати в театрі, зніматися в кіно та брати участь у телевізійних проєктах.

Разом із дружиною, народною артисткою України Ольгою Сумською, вони утворюють одну з найвідоміших і найміцніших пар українського шоу-бізнесу. Їхня спільна донька Ганна, яка народилася у 2002 році, також обрала творчу професію, продовжуючи сімейну традицію.

Віталій Борисюк не лише продовжує свою творчу діяльність, а й активно розвиває власні проєкти. Він є керівником Творчого центру «Золотий тілець» та засновником продюсерської компанії, що свідчить про його прагнення підтримувати та розвивати українське мистецтво.

Його внесок у розвиток української культури відзначено званням «Заслужений артист України», яке він отримав у 2021 році. Творчість Віталія Борисюка продовжує надихати нові покоління акторів та глядачів, а його багатогранний талант і відданість мистецтву залишаються прикладом для багатьох.

Фільмографія Миколи Борисюка:

1986 – Дім батька твого – Павлик, молодший син Платона
1992 – Людина з загону Альфа – епізод
1992 – Стамбульський транзит – Толя Міщенко
1994 – Тигролови – Грицько, брат Наталки
1995 – Репортаж – епізод
1996 – Операція Контракт
1997-1998 – Роксолана 2. Улюблена дружина Халіфа – Алан-бей
1997 – Роксолана, полонянка султана – Саті-паша
2001 – Слід перевертня – Артур Конокрадов
2002 – Лялька – Євдокимов на прізвисько Монгол
2002 – Дарівники – Віктор
2003 – Роксолана 3.
Пані імперії – Алан Бей
2005 – Золоті хлопці – Борис Розживін, старший лейтенант поліції
2005 – Повернення Мухтара-2 – Валерій, родич Олени Бруснікіної
2006 – Повернення Мухтара-3 – Станіслав
2007 – Дні згадок – чоловік Надії
2008 – Геній порожнечі – Дмитро Пилюгін
2009 – Випадковий запис – Сергій Петрович Мороз, приятель Гоші
2009 – Акула – Калатай
2011 – Я ніколи тебе не забуду – Вітя-Коза
2011 – Малюнок крейдою – Микола Павлович Петренко, правник Трансінвест
2012 – Охорониця – Вадим Мангулов (Монгол)
2013 – Агент – Леньшин, науковець-мікробіолог
2019 – Не наважуйся казати мені прощавай! – Єгор