Дата і місце народження

Віталій Сергійович Ажнов з’явився на світ 27 квітня 1993 року в мальовничому Калуші Івано-Франківської області, де карпатські вітри вчили його першим ролям – у грі з природою, що стає прототипом для сценічних бур.

Школа і освіта

Юнацькі роки в Калуші пройшли під знаком перших театральних мрій, а справжній політ почався в стінах Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. У 2015 році він завершив навчання на кафедрі театрального мистецтва в майстерні Дмитра Богомазова, де класичні тексти вчили його не просто цитувати, а вдихати в них сучасний подих – від Шекспіра до Брехта, перетворюючи лекції на репетиції революції душі. У 2018-му Ажнов здобув диплом асистентуру-стажування в тому ж закладі, де практика стала мостом від теорії до вогню сцени.

Кар’єра

Карьєра Ажнова – це стрімкий стрибок від київських підвалів до національних сцен: у 2015-му дебют у Незалежному театрі “Золоті Ворота”, де перші ролі в “Вишневому саду” та інших виставах розкрили його як майстра нюансів – від ледь помітного тремтіння до вибухового катарсису. З 2018-го – актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, де сяє в класиці: Лаврін у “Кайдашевій сім’ї”, Коріолан у однойменній трагедії Шекспіра, Михайло у “Украденому щасті” Франка. 

Кульмінація – 2022-й: Калігула в п’єсі Камю, де бунт проти богів став метафорою опору, та Артуро Уї в “Кар’єрі Артуро Уї” Брехта, що вразила критиків глибиною сатири на тиранію. Кіно кличе з 2020-го: епізоди в “Крисолові”, “Вірити”, “Ангели”, “Стажер”, а зірковий прорив – 2023-й у біографічній драмі “Малевич” (роль друга художника) та музичній комедії “Гуцулка Ксеня” (Довганич), де карпатське коріння злилося з голлівудським блиском. Загалом – понад 9 ролей у кіно, від дубляжу до камери, плюс участь у прем’єрах Франківського театру до 100-річчя – фестиваль, де його голос став гімном відродження. Ажнов не просто грає – він провокує, нагадуючи: сцена – це дзеркало, де історія повторюється, але з шансом на інший фінал.

Сім’я

Приватне життя Ажнова – як невиконаний монолог: за лаштунками сцени ховається таємниця, де карпатські корені з Калуша переплітаються з київськими ритмами, а родинні історії шепочуть натхнення для ролей. Деталі лишаються за кулісами, ніби ескіз, що чекає на прем’єру, – та саме в цій загадковості криється сила його акторського магнетизму, народженого з тиші серця.

Наша доба

Сьогодні, у 32, Віталій Ажнов пульсує в серці київської сцени – у Франківському театрі, де війна не згасила вогню, а навпаки, розпалила: ролі в “Вишневому саду у вогні” (2021) стали метафорою стійкості, а прем’єри 2024-го – гаслом “мистецтво як опір”. Мешкає в Києві, де репетиції чергуються з волонтерством, а соцмережі – це щоденник рефлексій: від роздумів про Брехта до закликів до єдності. У 2025-му готується до нових ролей у кіно, де гуцульська душа зіллється з глобальними історіями, нагадуючи: “Акторство – це не маска, а оголена правда, що лікує рани нації”. Попри сирени, його гра – це місток до миру, де кожна репліка – крок до перемоги.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”