Дата і місце народження

27 січня 1977 року, під морозним подихом Водолія, у затишному серці Коломиї – містечку Івано-Франківської області, де Карпати шепочуть про силу духу, – з’явився на світ Вадим Дмитрович Карп’як. Водолій за знаком зодіаку, він з дитинства вбирав гуцульську енергію: допитливість, як гірські стежки, і мрії, що сяють, ніби сніг на Говерлі.

Школа і освіта

Шкільні роки пройшли в коломийській гімназії №1 імені Василя Стефаника – спочатку в звичайній школі, а згодом у відреставрованому закладі після незалежності України, де 1994-го Вадим отримав атестат з відзнакою. Серед уроків і перших дебатів зародилася любов до слова, що змінює реальність. У 1998-му закінчив бакалаврат з теорії культури в Національному університеті “Києво-Могилянська академія” – виші, де культура ожила в дискусіях. У 2001-му – магістратура з політології, де лекції про владу стали компасом: теорія переплила в практику, ніби ріка до океану медіа.

Кар’єра

Кар’єра Вадима – це марафон від радіоефірів до політичних арен, де слово стає зброєю. Початок у 1997-му: ще студентом – живі трансляції на музичному каналі “Радіо Столиця”, де музика змішалася з новинами. У 1999-2001-му – виконавчий редактор “Сніданку з 1+1”, паралельно заснував FDR Media – компанію з дистрибуції української музики на ТБ і радіо, що досі пульсує ритмом шоу-бізнесу. З 2013-го – якір живих ефірів на “112 Україна”, де гострі репортажи фіксували пульс подій.

У 2016-му – злет: ведучий ток-шоу “Свобода слова” на ICTV, де політики сперечалися, ніби на форумі – від монологів кандидатів у 2019-му до дебатів про реформи, що робили ефір ареною ідей. З 2018-го – модератор “Арсенал Book Festival” і член програмної ради “Книжкового форуму у Львові”, де культура стає мостом до політики. Під час війни – голос єдності: інтерв’ю для “Карп’як на Суспільному”, де гості – від воїнів до мрійників. Сьогодні, у 48 років, – не лише ведучий, а й воїн: з жовтня 2025-го мобілізований до 8-го десантно-штурмового корпусу ЗСУ, де слово поступилося гвинтівці, але ефір лишається в серці.

Сім’я

Вадим – зразок балансу, де родина – як тиха гавань за софітами. Старший з двох дітей: батько Дмитро Іванович – журналіст, що навчив перших слів ефіру, мати Валентина Дмитрівна – медпрацівниця, що додала тепла в карпатському домі. Одружений з Тетяною Пушновою – колегою з медіа, з якою разом виростили двох синів і доньку: “Вони – мій компас у хаосі”, – зізнавався в інтерв’ю. У 48 років сім’я – його оберіг: від карпатських прогулянок до київських вечорів, де близькі – опора в бурях кар’єри й війни.

Сучасність

Сьогодні Вадим Карп’як – десантник 8-го корпусу ЗСУ, де з жовтня 2025-го служить, аби “побудувати майбутнє без тіні війни для дітей”. Поза ефіром – інтерв’ю для “Суспільного”, де розмови з героями надихають на перемогу, а YouTube та соцмережі – вікно в його світ: від книжкових фестивалів до мрій про відновлення карти України. Живе в Києві з родиною, ближче до серця подій, де мобілізація – не кінець, а нова глава. “Ефір навчив слухати, армія – діяти”, – його маніфест. Портрет повний, з простором для нових перемог – як відкритий дебат надії.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”