Ранні роки

Майбутня акторка Ума Каруна Турман народилася 29 квітня 1970 року в Бостоні, штат Массачусетс, США. Її ім’я, що в перекладі з санскриту означає «дарувальниця блаженства», відображає богемний дух її родини. Батько, Роберт Турман, був відомим професором буддизму в Колумбійському університеті та першим американцем, який став буддійським монахом. Мати, Нена фон Шлебрюгге, була шведською моделлю та психотерапевткою. Ума виросла разом із трьома братами в творчій атмосфері, де змішувалися східна філософія, мистецтво та інтелектуальні дискусії.

Дитинство Уми було непростим: вона часто відчувала себе аутсайдеркою через своє незвичайне ім’я та високий зріст (1,80 м). У школі над нею знущалися, що сформувало її сором’язливий, але водночас бунтівний характер. У 15 років вона покинула школу та переїхала до Нью-Йорка, щоб спробувати себе в модельному бізнесі. Там вона працювала моделлю, а також мила посуд у ресторанах, щоб оплатити акторські курси. Її дебют у кіно відбувся в 1987 році у фільмі «Поцілунок татка на добраніч», але справжня увага прийшла після ролі Сесіль де Воланж у «Небезпечних зв’язках» (1988), де вона зіграла разом із Гленн Клоуз і Джоном Малковичем.

Сімейне життя

Особисте життя Уми Турман було бурхливим і часто потрапляло в заголовки. У 1990-1992 роках вона була одружена з актором Гері Олдменом, але шлюб швидко розпався через його залежність. У 1998 році вона вийшла заміж за актора Ітана Гоука, з яким познайомилася на зйомках «Гаттаки» (1997). У них народилося двоє дітей – донька Мая (1998) і син Левон (2002). Шлюб завершився розлученням у 2005 році через невірність Гоука, що стало для Уми важким випробуванням.

З 2007 по 2014 рік Ума мала стосунки з французьким фінансистом Арпадом Буссоном. У 2012 році в них народилася донька Луна. Незважаючи на розрив, Ума залишилася відданою матір’ю, балансуючи між кар’єрою та вихованням дітей. У 2025 році вона залишається незаміжньою, зосереджуючись на сім’ї та творчості. Її донька Мая пішла шляхом матері, ставши актрисою, відомою за роллю в серіалі «Дивні дива», що є предметом особливої гордості для Уми.

Прорив у кар’єрі

Справжня слава прийшла до Уми Турман у 1994 році з роллю Мії Воллес у «Кримінальному чтиві» Квентіна Тарантіно. Її культовий танець із Джоном Траволтою став одним із найвідоміших моментів в історії кіно, а роль принесла номінацію на «Оскар» за найкращу жіночу роль другого плану. Фільм не лише закріпив її статус зірки, а й розпочав її довгу співпрацю з Тарантіно, який називав її своєю «музою».

Наступним великим успіхом стала роль Беатрікс Кіддо в дилогії «Убити Білла» (2003-2004). Цей проєкт, створений спеціально для Уми, показав її як актрису, здатну поєднувати фізичну силу, емоційну глибину та харизму. Зйомки були виснажливими: Ума виконувала більшість трюків самостійно, а під час роботи над другим фільмом була вагітною. Її гра отримала похвалу критиків і численні номінації, зокрема на «Золотий глобус» і премію MTV. Ця роль стала однією з найвизначніших у її кар’єрі, закріпивши її як ікону екшн-жанру.

Різноманітність ролей

Ума Турман не обмежувалася одним амплуа. У 1997 році вона зіграла в науково-фантастичному трилері «Гаттака» разом з Ітаном Гоуком, показавши тонку драматичну гру. У 1998 році вона з’явилася в «Месниках», адаптації популярного серіалу, хоча фільм отримав змішані відгуки. Її комедійний талант проявився в мюзиклі «Продюсери» (2005) і романтичній комедії «Моя супер-колишня» (2006), де вона зіграла супергероїню з гумором і шармом.

У 2010-х Ума зосередилася на телебаченні та незалежному кіно. Вона зіграла продюсерку в серіалі «Плескіт» (2012-2013), а також з’явилася в «Американській історії жахів» (2012). У 2015 році вона зіграла в мінісеріалі «Шльопанець», отримавши похвалу за драматичну роль. У 2018 році вона знялася в трилері «Темрява в кінці тунелю» і серіалі «Камери», а в 2023 році зіграла в комедії «Червоний, білий і королівський синій». У 2025 році Ума працює над новим проєктом із Квентіном Тарантіно, який, за чутками, може стати його останнім фільмом, що викликає великий інтерес у шанувальників.

Громадська діяльність

Ума Турман активно підтримує благодійні ініціативи, зокрема пов’язані з охороною здоров’я та правами жінок. Вона є амбасадором організації Room to Read, яка сприяє освіті дітей у країнах, що розвиваються. Після травматичного досвіду на зйомках «Убити Білла», де вона отримала серйозну травму через автокатастрофу, Ума стала голосом руху #MeToo, відкрито розповідаючи про свій досвід роботи з Гарві Вайнштейном і виступаючи за безпеку на знімальних майданчиках.

Її інтерес до буддизму, успадкований від батька, впливає на її світогляд. Вона підтримує організації, що борються з бідністю та дискримінацією, і часто використовує свою платформу для привернення уваги до соціальних проблем. Ума також виступає за екологічні ініціативи, підтримуючи проєкти зі збереження природи, що відображає її любов до гармонії та балансу.

Творчість поза акторством

Ума Турман проявила себе не лише як актриса, а й як продюсерка. Вона була виконавчою продюсеркою серіалу «Плескіт» і кількох незалежних фільмів. Її любов до мистецтва проявляється в колекціонуванні сучасних картин і фотографії. Ума також захоплюється модою, часто з’являючись на червоних доріжках у вбраннях від Prada, Versace та Atelier Versace, що підкреслюють її унікальний стиль.

Вона має талант до письменництва, хоча й не публікувала власних робіт. Її есе та інтерв’ю, зокрема для The New York Times у 2018 році, де вона розповіла про свій досвід у Голлівуді, отримали широкий резонанс. Ума також захоплюється йогою та медитацією, що допомагає їй зберігати внутрішню рівновагу.

Спадщина

Ума Турман – це більше, ніж актриса чи голлівудська зірка. Вона – символ сили, незалежності та творчої свободи. Її ролі в «Кримінальному чтиві» та «Убити Білла» увійшли в історію кінематографа, а її активізм і відвертість змінили сприйняття жінок у Голлівуді. У 2025 році, у віці 55 років, Ума продовжує зніматися, підтримувати соціальні ініціативи та надихати своєю енергією. Її життя – це історія про те, як залишатися вірною собі, долаючи будь-які перешкоди, і залишати слід у серцях глядачів.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”