Дитинство в співочій родині

Майбутня співачка Таїсія Повалій народилася 10 грудня 1964-го року в селі Шамраївка Сквирського району Київської області, і виросла в творчій сім’ї, де музика була невід’ємною частиною життя. Її батько, Микола Павлович Гирявець (1935), і мати, Ніна Данилівна (Конопляна, 1942), любили співати, передаючи дочці пристрасть до музики.

У шестирічному віці маленька Тая виступила на виїзному концерті з дитячим ансамблем, отримавши свій перший гонорар, який витратила на подарунки для мами. Її дитинство в Шамраївці, неподалік від Києва, було простим, але наповненим мріями про велику сцену.

Після закінчення школи в Білій Церкві Таїсія вступила до Київського музичного училища імені Глієра на диригентсько-хоровий факультет, де також факультативно вивчала академічний вокал. Викладачі бачили в ній майбутню оперну зірку, але доля склалася інакше: вона обрала естраду, де її унікальний голос із густим тембром став її візитівкою.

Музична кар’єра: від перших перемог до міжнародної слави

Професійна кар’єра Таїсії розпочалася в 1985 році, коли вона приєдналася до Київського мюзик-холу як солістка. Її талант швидко помітили, і вже в 1990 році вона перемогла на конкурсі «Нові імена» Держтелерадіо СРСР у Москві.

У 1993 році вона здобула Гран-прі на фестивалі «Слов’янський базар» у Вітебську та перемогу на конкурсі імені Володимира Івасюка «Пісня буде між нами» в Чернівцях. У 1994 році її визнали найкращою співачкою України на фестивалі «Нові зірки старого року».

У 1995 році вийшов дебютний альбом «Панно кохання», який закріпив її статус зірки. Наступні альбоми -«Я Вас люблю» (1997), «Солодкий гріх» (1999), «Чарівна скрипка» (2001), «Птах вільний» (2002), «Серденько» (2004) та інші – зробили її однією з найпопулярніших виконавиць України.

Її дуети з російськими артистами, зокрема «Отпусти» зі Стасом Михайловим (2010, премія «Золотий Грамофон») та «Відпусти мене» з Миколою Басковим, принесли їй славу в країнах СНД. У 2018 році вона випустила альбом «Сердце – дом для любви», а в 2020 – «Ейфорія».

Таїсія також знімалася в новорічних мюзиклах, таких як «Вечори на хуторі біля Диканьки» і «Попелюшка», та стала прототипом персонажа Тасі, музи Віктора II, у мультсеріалі «Казкова Русь». У 2011 році вона була номінована на премію YUNA як найкраща виконавиця за 20 років творчості, а в 2019 році телеканал «Інтер» зняв про неї документальний фільм за участю зірок, таких як Філіп Кіркоров і Валерій Меладзе.

Політична діяльність і контроверсії

У 2012 році Таїсія Повалій стала народною депутаткою України VII скликання від Партії регіонів, посівши друге місце в партійному списку. Її політична діяльність викликала неоднозначну реакцію, особливо після Революції Гідності в 2014 році, коли вона разом із групою депутатів «За мир та стабільність» відвідала Держдуму Росії.

Цей візит призвів до кримінального провадження за статтею про посягання на територіальну цілісність України. Її поява в новорічних програмах на каналі «Інтер» у 2014–2015 роках викликала обурення в суспільстві, а в 2015 році Верховна Рада позбавила її звання Народної артистки України.

Після 2014 року Таїсія переїхала до Росії, де продовжила виступати. У 2022 році вона підтримала російське вторгнення в Україну, виступивши на концерті в Кремлі до Дня перемоги 9 травня, де виконала українську пісню, що викликало особливе обурення.

У вересні 2023 року вона співала в окупованому Луганську на концерті до «80-річчя звільнення від фашистських загарбників» (хоча Луганськ було звільнено в 1943 році). У тому ж році вона отримала російське громадянство, а в 2024 році перемогла в російському шоу «Три аккорди» на Першому каналі.

Її дії призвели до серйозних наслідків: у жовтні 2022 року РНБО запровадила проти неї санкції, які включали блокування активів і заборону виведення капіталу. У лютому 2024 року СБУ оголосила їй заочну підозру в колабораціонізмі, виправданні війни та підтримці Путіна.

У жовтні 2024 року Вищий антикорупційний суд конфіскував її активи в Україні, включно з BMW, нерухомістю, земельними ділянками та майновими правами на дев’ять пісень. У листопаді 2024 року указом Президента України її остаточно позбавили всіх державних нагород.

Сім’я та особисте життя

Таїсія Повалій була одружена двічі. У 1982 році, у 18 років, вона вийшла заміж за музиканта-клавішника Володимира Повалія, який працював у Київському мюзик-холі. У 1983 році у них народився син Денис Повалій, який також став музикантом. Шлюб не був щасливим через побутові сварки та байдужість чоловіка, і в 1993 році пара розлучилася. Денис залишився жити з батьком, але згодом відновив стосунки з матір’ю.

У 1993 році Таїсія познайомилася з барабанщиком і продюсером Ігорем Ліхутою, який став її другим чоловіком і продюсером. Вони одружилися в грудні того ж року, хоча Ігор на той час мав за плечима два шлюби та двох дітей. Ігор став не лише партнером, а й ключовою постаттю в її кар’єрі, організувавши численні гастролі та співпрацю з російськими артистами.

У 2010 році подружжя придбало будинок в Іспанії, де проводило час до переїзду в Росію. У 2018 році Ігор Ліхута скаржився на цькування сім’ї в Україні через її виступи в Росії, але заперечував чутки про еміграцію.

Спадщина та суперечності

Таїсія Повалій була однією з найяскравіших зірок української естради, чиї пісні, такі як «Панно кохання», «Чарівна скрипка» та «Серденько», стали класикою. Її голос, поєднання академічної техніки та естрадної душі, завоював серця мільйонів. Проте її політична діяльність і відкрита підтримка російської агресії після 2014 року перекреслили її досягнення в очах багатьох українців.

Її виступи в Росії та окупованих територіях, а також інтерв’ю, де вона називала українців «зомбованими нацистами» та виправдовувала війну, зробили її символом зради.

Сьогодні Таїсія Повалій проживає в Москві, де продовжує творчу та підприємницьку діяльність. Її історія – це трагедія таланту, який обрав шлях, що віддалив її від рідної країни. Від «Золотого голосу України» до фігурантки реєстру зрадників – її життя є прикладом того, як вибір може визначити спадщину артиста.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”