Софія Юріївна Андрухович, народжена 17 листопада 1982 року в чарівному Івано-Франківську, де Говерла дивиться на світ мудрими очима, – це письменниця, перекладачка й публіцистка, чиї романи оживають, ніби старовинні манускрипти. Дочка легендарного Юрія Андруховича, вона стала голосом сучасної української літератури, зачаровуючи читачів глибиною й чутливістю, часто чуючи: “Ти пишеш не книгами, а душею”. Її проза – то тихий шторм емоцій, то лагідний подих історії, що змушує перегорнути час назад і побачити себе в чужих долях.

Сім’я Софії – це гілки старого дуба, де коріння тримає спадщину, а крона простягається до неба мрій. Батько Юрій, майстер слова й дисидентського духу, став першим учителем, ділячись ночами за розмовами про літературу, жертвуючи тишею заради її натхнення. Мати Ліна, опора й хранителька тепла, вчила бачити красу в повсякденному, а донька Варвара, народжена 2008-го, – маленька муза, що надихає на дитячі казки й роздуми про вічність. Чоловік Андрій Бондар, теж письменник, – соратник у творчих бурях: разом вони редагують тексти за кухонним столом, знімають сімейні відео з читань і святкують прем’єри тостом за нові світи.

Перші рядки в тіні гір

Дитинство Софії розквітло серед франківських вуличок, де вона, школяркою, ховалася від світу за зошитами з віршами, уявляючи себе героїнею власних казок. Література увійшла в життя рано – подарунок від батька, перше видання класики, яке вона “оживила” самостійно, переписуючи сюжети в щоденнику. Записувала перші оповідання на паперах, брала участь у шкільних конкурсах і мріяла про велике видавництво. Школа стала її першим ательє: тут вона ставила імпровізовані читання на уроках мови, де подруги ставали слухачками, а вчителі – першими шанувальниками.

Переїзд до Львова в вісімнадцять став новим розділом, ніби мажорна нота в мінорній повісті. Місто лева розкрив обрії: Софія вступила до Української академії друкарства, почала публікувати есе в журналах і перекладати польських авторів, де перші рецензії стали паливом для амбіцій. Цей етап – суміш сумнівів і відкриттів, коли вона жонглювала лекціями з пером, анонімно ділилася текстами й чекала моменту, коли слово прорве тишу. Її кредо сформувалося тоді: “Проза – це не текст, а дзеркало, де минуле дивиться в очі сучасному”.

Прорив у світі слів

Справжній спалах стався в 2002-му, коли дебютна збірка “Літо Мілени” зачарувала критиків свіжістю, зібравши тисячі читачів і ставши мостиком до дорослої прози. Цей твір, натхненний підлітковими мріями й карпатськими краєвидами, зазвучав у літературних колах, як гімн юності. Софія сама редагувала рукопис у маленькій львівській квартирі – рецепт успіху, простий, як подих, але потужний, як гори. “Я просто вилила спогади на папір, а люди побачили в них універсальне”, – зізнавалася вона в першому інтерв’ю.

Хвиля понесла далі: у 2014-му роман “Фелікс Австрія“ вибухнув чартами, перекладений на вісім мов і екранізований як “Віддана”, де історії кохання в австрійській Галичині оживають на екрані. Стиль Софії – ф’южн новореалізму з історичним фольклором і психологічною глибиною – ніби свіжий дощ у спекотний день, де кожне речення малює емоційний ландшафт. Цей період – трансформація дівчини з Франківська в літературну зірку, що дякує долі за кожен переклад.

Екрани що шепочуть рядками

2020-й увійшов як рік розкриття візуальних граней: серіал “Віддана” за мотивами “Фелікс Австрія” приніс Софії роль сценаристки, де її слова оживили кадри кохання й таємниць. Дебют у кіно не випадковий – продовження наративу: “Екран – це проза в русі, де персонажі дихають поза сторінками”.

Паралельно література: участь у “Жіночі ігри” як авторка саундтреку текстів додала глибини, а колаборація з режисерами принесла нові історії. “Кіно – це оповідання з обличчями, де слово знаходить колір”, – ділиться вона. У 2025-му чекають екранізацію “Амадоки”, де Софія обіцяє шарів драми й гумору, розкриваючи нові грані.

Книги що будують світи

Творчий доробок Софії – гобелен наративів, де кожен реліз – глава епосу душі. Дебютна “Літо Мілени” – коктейль оповідань про перші почуття, що завоював молодих читачів. “Старим людям” став інтимнішим, ніби сповідь поколінь, з перекладами класиків у свіжих інтерпретаціях.

Романи – перлини: від містичного “Салмону” до епічного “Амадоки” 2020-го, що з’єднує трагедії ХХ століття в 800 сторінках глибини. Дитяча “Курчаче сузір’я” – казка для Варвари, що вчить мріяти. Колаборації додають барв – переклади Дж. К. Роулінг і К. С. Льюїса оживили магію для українців. Ці твори – не просто книги, а ключі до епох, де слово зцілює рани.

Нагороди що сяють

У 2015-му, у тридцять три, Софія здобула премію Джозефа Конрада за “Фелікс Австрія”, визнання не лише стилю, а й сміливості торкнутися історії. Ця нагорода – пропуск до Європи, де її ставлять поруч з майстрами. “ЛітАкцент” і “Книга року BBC“ додали статуеток, а 2024-го Міжнародна премія Германа Гессе за “Амадоку” (разом з перекладачами) засвітило ім’я глобально.

Визнання ширше: твори в антологіях світу, листи читачів про те, як “Фелікс” допоміг зрозуміти коріння. Для Софії це не трофеї, а вогні: “Премія – коли твоя історія стає голосом нації”.

Життя за обкладинками

За текстами Софія – сорокадворічна мрійниця, що гуляє київськими парками з блокнотом і кавою, мріючи про подорожі до Ізраїлю, де коріння предків надихне на новий епос. Вегетаріанка за принципами, бо “земля – наш єдиний рукопис”, вона пише есе на світанку, коли місто прокидається. Особисте – гармонія: з Андрієм вони пишуть удвох, а Варвара – маленька критикесса з гострим пером.

Горизонти що манять

Сьогодні, у вересні 2025-го, Софія Андрухович на злеті: готується до туру “Амадока” з читаннями в Європі, планує роман про сучасні Карпати, експериментує з поезією. Мріє про благодійний фестиваль для молодих авторів, бо вірить: “Слово – зброя емпатії”. Її шлях доводить, що спадщина оживає в нових голосах, а серце, повне рядків, освітлює шлях. Софіє, ти – сторінка, що пише вічність, і ми чекаємо твоїх наступних розділів у книзі долі.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”