Ранні роки

Софія Ротару народилася 7 серпня 1947 року в селі Маршинці Чернівецької області, Україна (на той час – частина СРСР). Вона була другою з шести дітей у родині молдавських селян Михайла та Олександри Ротару. Її рідне село, розташоване на Буковині, мало змішану українсько-молдавську культуру, що вплинуло на її творчість. Софія росла в багатодітній родині, де музика була невід’ємною частиною життя: батько любив співати, а старша сестра Зінаїда, яка втратила зір через хворобу, навчила Софію співати народні пісні.

У дитинстві Софія співала в шкільному хорі, грала на домрі та брала участь у місцевих конкурсах. Її талант помітили рано, і в 15 років вона перемогла на районному конкурсі художньої самодіяльності, що відкрило їй двері до Чернівецького обласного конкурсу. У 1964 році Софія вступила до Чернівецького музичного училища, де навчалася диригентсько-хорового мистецтва, що стало основою для її професійного розвитку.

Початок і прорив

Справжній прорив Софії Ротару відбувся в 1968 році, коли вона перемогла на IX Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Софії, Болгарія, отримавши золоту медаль за виконання української народної пісні «На камені стою» та молдавської «Валентина». Її виступ привернув увагу, і вона почала гастролювати по всьому СРСР.

У 1971 році Софія зіграла головну роль у музичному фільмі «Червона рута», де виконала однойменну пісню, написану Володимиром Івасюком. Ця композиція стала її візитівкою та гімном української естради. Того ж року вона разом із чоловіком Анатолієм Євдокименком заснувала ансамбль «Червона рута», який став платформою для її творчості. Її репертуар включав пісні різними мовами – українською, молдавською, російською, румунською, що зробило її унікальною виконавицею.

СРСР і міжнародна слава

У 1970-1980-х роках Софія Ротару стала однією з найпопулярніших співачок СРСР. Її хіти, такі як «Хуторянка», «Лаванда», «Місяць» і «Меланколіє», звучали на радіо та телебаченні. Вона співпрацювала з провідними композиторами, такими як Володимир Івасюк, Євген Мартинов і Давид Тухманов. У 1988 році їй присвоїли звання Народної артистки СРСР, а її концерти збирали аншлаги в СРСР, Європі, Канаді та США.

Ротару також знімалася в кіно, зокрема в автобіографічному фільмі «Де ти, любов?» (1980) та «Душа» (1981), де продемонструвала не лише вокальний, а й акторський талант. Її виступи на міжнародних фестивалях, таких як «Пісня року», закріпили її статус зірки.

Пострадянський період

Після розпаду СРСР Софія Ротару продовжила кар’єру, зосередившись на Україні та Росії. Її альбоми «Хуторянка» (1995), «Я тебе по-прежнему люблю» (2002) і «Єдина» (2007) мали комерційний успіх. Вона виступала на великих сценах, включаючи Кремлівський палац і Madison Square Garden. У 2002 році вона отримала звання Героя України за видатний внесок у культуру.

Після 2014 року, з початком російської агресії проти України, Софія скоротила виступи в Росії, зосередившись на Україні та благодійних проєктах. У 2022 році, після повномасштабного вторгнення Росії, вона чітко висловила підтримку Україні, хоча її мовчання на початку війни викликало критику.

Громадська позиція та контроверсії

Софія Ротару завжди підкреслювала своє українське коріння, хоча її кар’єра була тісно пов’язана з Росією. Після анексії Криму в 2014 році вона припинила концерти в Росії, що викликало дискусії. У 2022 році, за даними tsn.ua, вона підтримала Україну, але її онук Анатолій Євдокименко потрапив у скандал, намагаючись покинути країну під час війни, що кинуло тінь на репутацію родини.

Ротару також зіткнулася з критикою за мовчання в перші місяці війни, але згодом вона активно підтримувала благодійні ініціативи, спрямовані на допомогу ЗСУ та постраждалим від війни. Її позиція залишалася патріотичною, хоча деякі медіа, як-от sport.znaj.ua, критикували її за недостатню активність у публічному просторі.

Сімейне життя

Софія Ротару була одружена з Анатолієм Євдокименком, керівником ансамблю «Червона рута», з 1968 року до його смерті в 2002 році від інсульту. Їхній шлюб вважався зразковим, а Анатолій був не лише коханим, а й головним продюсером її кар’єри. У 1970 році в них народився єдиний син, Руслан Євдокименко, який став музичним продюсером і бізнесменом. Руслан одружений зі Світланою, і в них двоє дітей – онуки Софії Ротару: Анатолій (нар. 1994) і Софія (нар. 2001).

Софія Ротару близька зі своєю родиною, зокрема з сестрою Аурікою, яка також є співачкою. Вона часто ділиться сімейними моментами в Instagram, хоча після 2022 року її активність у соцмережах зменшилася. Софія живе між Києвом і Ялтою, де володіє готелем Villa Sofia, але після окупації Криму вона рідко відвідує півострів.

Вплив і майбутнє

Софія Ротару – це жива легенда, чия кар’єра охоплює понад п’ять десятиліть. Її пісні, такі як «Червона рута» та «Лаванда», стали класикою, а її вплив на українську та пострадянську музику важко переоцінити. Вона надихнула покоління артистів своєю щирістю, професіоналізмом і унікальним голосом.

У 2025 році, у віці 78 років, Софія Ротару рідко виступає, але її музика продовжує звучати на радіо, в соціальних мережах і на концертах. Вона зосереджена на сімейному житті та підтримці України через благодійність. Її Instagram (@sofiarotaru.official) залишається платформою для спілкування з шанувальниками, де вона ділиться спогадами та новинами. Софія Ротару – це символ стійкості, таланту та любові до України, чия спадщина залишиться в серцях мільйонів.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”