Дитинство та юність: Музична душа Львова

Майбутня співачка Руслана Лижичко народилася 24 травня 1973 року в місті Львів, Україна, в сім’ї Степана Івановича та Ніни Аркадіївни Лижичків. Її мати працювала в Львівському нафтохімічному інституті, але згодом стала головною медіаменеджеркою продюсерського центру Руслани «Студія Люксен». Батько займався бізнесом, але також підтримував творчі прагнення доньки. Львів, із його багатою культурною спадщиною, став для Руслани джерелом натхнення, а музика супроводжувала її з раннього дитинства.

У чотири роки Руслана почала займатися в експериментальній музичній школі, де проявила неабиякий талант. Вона співала в дитячих ансамблях «Оріон» і «Посмішка», виступаючи на місцевих концертах із коронними номерами. Її мама згадувала, що Руслана вже в дитинстві мала «вулканічну енергію», яка виривалася на сцені. У 1982 році вона вступила до дитячої музичної школи, а після її закінчення – до Львівської консерваторії імені Миколи Лисенка (нині Львівська національна музична академія) на диригентське відділення.

Під час навчання Руслана брала уроки композиції у Мирослава Скорика, диригування у Миколи Колесси та Юрія Луціва, вокалу у Лариси Бужко та фортепіано у Юрія Боня. Її освіта дала їй міцну основу, а вроджений талант і харизма допомогли вирізнятися серед однолітків. Уже в студентські роки вона почала експериментувати з музикою, поєднуючи гуцульські мотиви з сучасними ритмами.

Кар’єра: Від львівських сцен до Євробачення

Музична кар’єра Руслани розпочалася в 1996 році, коли вона перемогла на фестивалі «Слов’янський базар» у Вітебську. У 1998 році вийшов її дебютний альбом Мить весни. Дзвінкий вітер, який отримав схвальні відгуки в Україні. Пісні «Світанок» і «Ти» стали хітами, а Руслана почала формувати свій унікальний стиль – суміш поп-музики, року та етнічних мотивів.

Справжній прорив стався в 2003 році з альбомом “Дикі танц”і (Wild Dances), який поєднував карпатські мелодії, енергійні ритми та сучасне аранжування. Однойменна пісня стала гімном свободи та сили, а кліп, знятий у Карпатах, вражав автентичною естетикою. У 2004 році Руслана представила Україну на конкурсі Євробачення в Стамбулі з піснею «Дикі танці». Її виступ – із запальними танцями, етнічними костюмами та трембітами – став сенсацією. Вона посіла перше місце, набравши 280 балів, і принесла Україні першу перемогу на Євробаченні. Ця подія не лише підняла престиж української музики, а й зробила Руслани міжнародною зіркою.

Після Євробачення Руслана випустила англомовну версію альбому Wild Dances, який отримав платиновий статус у кількох країнах. Вона гастролювала Європою, Азією та Америкою, виступаючи на престижних сценах. У 2008 році вийшов альбом Амазонка, а в 2012 –  Ейфорія (E.Y.O.), які продовжили її експерименти з етно-попом. Руслана також працювала над саундтреками, зокрема до фільму Братство» (2005) і мюзиклу Цвєтік-Семіцвєтік (2014).

Окрім музики, Руслана спробувала себе в політиці, ставши народною депутаткою України 5-го скликання (2006–2007) від блоку «Наша Україна». Однак вона швидко розчарувалася в політиці, заявивши, що її місце – на сцені та в громадській діяльності.

Сім’я та особисте життя: Любов і творчий тандем

Особисте життя Руслани завжди було тісно пов’язане з її творчістю. У 1995 році вона одружилася з Олександром Ксенофонтовим, українським композитором і продюсером, який став її головним партнером у житті та кар’єрі. Олександр — співавтор багатьох її хітів, зокрема «Диких танців», і керівник продюсерського центру «Студія Люксен». Їхній шлюб ґрунтується на взаємній підтримці та спільних цінностях. Пара не має дітей, що Руслана пояснювала своєю відданістю кар’єрі та громадській діяльності: «Мої пісні – це мої діти, які живуть у серцях людей».

Руслана підтримує тісні стосунки зі своєю матір’ю, Ніною Аркадіївною, яка є її менеджеркою та найближчою порадницею. Батько, Степан Іванович, також пишається успіхами доньки, хоча рідко з’являється в публічному просторі. Сім’я Лижичків стала для Руслани опорою в найскладніші моменти, зокрема під час політичних і соціальних потрясінь.

Громадська діяльність: Від Помаранчевої революції до екології

Руслана завжди була активною громадянкою. У 2004 році вона підтримала Помаранчеву революцію, виступаючи на Майдані Незалежності та надихаючи протестувальників своєю музикою. Під час Революції Гідності 2013–2014 років вона знову була на Майдані, закликаючи до демократії та свободи. Її виступи стали символом єдності українців.

Як амбасадорка доброї волі ЮНІСЕФ (2004–2005), Руслана брала участь у кампаніях проти торгівлі людьми, зокрема в проєкті «Not For Sale». У 2014 році вона отримала нагороду Міжнародної жінки мужності від Держдепартаменту США за свою активну позицію. У 2013 році журнал Forbes включив її до десятки найвпливовіших жінок світу.

З 2018 року Руслана є глобальною амбасадоркою відновлюваної енергії. Вона запустила проєкт Wild Energy, який популяризує чисту енергію через музику та мистецтво. У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Руслана активно підтримувала свою країну: виступала на благодійних концертах, збирала кошти для ЗСУ та просувала українську культуру за кордоном. Вона також засудила російську агресію, закликаючи світ до солідарності з Україною.

Вплив і спадщина

Руслана Лижичко — це більше, ніж співачка. Вона — амбасадорка української культури, яка показала світу красу карпатських мотивів і силу української душі. Її перемога на Євробаченні-2004 стала історичною подією, а «Дикі танці» — гімном свободи та енергії. Її музика, активізм і патріотизм надихають мільйони людей в Україні та за її межами.

У 2025 році, у віці 52 років, Руслана продовжує творити, виступати та боротися за Україну. Її проєкти у сфері відновлюваної енергії та підтримка ЗСУ під час війни демонструють її невгасиму енергію. Від львівських сцен до світової слави — Руслана Лижичко залишається символом незламності, творчості та любові до рідної землі.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”