Дитинство: від “Лускунчика” до мрії про сцену

Майбутній актор Роман Володимирович Полянський народився 9 листопада 1983-го року в місті Омськ, РФ, у спортивній родині, де мистецтво спочатку не було в центрі уваги. Його батько, професійний лижник, згодом працював у сфері автотранспорту, а мати, яка займалася художньою гімнастикою, викладала хімію та біологію в школі.

У Романа є дві старші сестри – єдиноутробна Ярослава та єдинокровна Ольга, які додавали тепла в його дитячі роки. Уже в дитячому садку талант Романа проявився: головна роль у спектаклі «Лускунчик» стала його першим кроком до сцени, а бурхливі оплески глядачів запалили в його серці мрію про акторство.

У шкільні роки Роман захоплювався музикою, закінчивши музичну школу за класом кларнета. У 2000 році він вступив до Омського музичного училища імені В. Я. Шебаліна, де опанував кларнет і саксофон. Проте справжньою пристрастю стала гра в аматорському театрі при училищі, куди він прийшов у 2002 році. Цей досвід визначив його майбутнє: Роман зрозумів, що сцена – це його покликання.

Початок кар’єри: від студентських ролей до театральної слави

У 2004 році Роман Полянський вирушив до Москви, щоб здійснити свою мрію. Він пробувався до кількох театральних вишів, але його серце належало Театральному інституту імені Бориса Щукіна. Пройшовши відбір також у Школу-студію МХАТ, він обрав «Щуку», де навчався з 2004 по 2008 рік під керівництвом професора В. В. Іванова.

Уже на четвертому курсі Роман почав грати в спектаклях Театру імені Євгена Вахтангова, зокрема в «Макбеті» та «Білій акації». У 2008 році його офіційно прийняли до трупи театру, а також нагородили премією «Срібна шпага» за найкращий акторський бій на фестивалі сценічного фехтування.

У 2009 році доля звела Романа з легендарним режисером Романом Віктюком, який запросив його до свого театру. У спектаклях «Ромео і Джульєтта» (де Полянський зіграв Меркуціо та брата Лоренцо) та «Ferdinando» він розкрив нові грані свого таланту. Роман зізнається, що Віктюк став одним із трьох людей, які сформували його як актора, навчивши його глибоко занурюватися в роль.

Паралельно Полянський грав у антрепризах Театральної компанії «Вільна сцена», зокрема в постановках «Старший син» (Кудімов) і «Отелло» (Кассіо), гастролюючи Росією та за її межами.

Кінокар’єра: від епізодів до головних ролей

Кінематографічний шлях Романа почався ще в студентські роки. У 2006 році він дебютував із невеликою роллю студента в комедійному серіалі «Люба, діти і завод» на каналі СТС. Того ж року він з’явився в третьому сезоні серіалу «Кодекс честі». У 2008 році його фільмографія поповнилася ролями в комедії «Тариф “Новорічний”» (Кіт, друг Макса), серіалах «Візьми мене з собою» (Іван) та «Я повернуся» (Митя, наречений Мусі). Ці ролі, хоч і не головні, показали його здатність створювати яскраві образи навіть у коротких епізодах.

У 2010 році Роман зіграв у кількох проєктах, зокрема в серіалі «Іграшки» (Дмитро Некрасов), «Була любов» (Валерій Савченко) та документальному фільмі «Нонна і Слава. Жорстокий роман» (Слава Тихонов у молодості). Його кар’єра стрімко набирала обертів, і в 2015 році він отримав низку головних ролей. У серіалі «Матусі» він зіграв Костю Грачова, романтичного колегу головної героїні, а в мелодрамі «Кохання у розшуку» – Сашу Кислова, який став улюбленцем глядачів.

Того ж року в драмі «Орден» він перевтілився в історичного персонажа, капітана Івана Забєліна, а в психологічному детективі «Навчи мене жити» створив образ досвідченого психіатра.

Серед інших помітних робіт – ролі в серіалах «Манекенниця» (2014, Вадим Темників), «Королева бандитів-2» (2014, Віктор), «Місто наречених» (2020, Кирило) та «Заповідний спецназ» (2020, Григорій Кужель). У 2018 році він зіграв у серіалах «Динозавр» (слідчий Лев Шанін) і «Той, хто читає думки» (адвокат Денис Крючков), демонструючи різноплановість. Роман продовжує зніматися в мелодрамах і детективах, які приносять йому популярність серед шанувальників.

Особисте життя: сім’я та кохання

Особисте життя Романа Полянського було сповнене романтики та змін. Під час навчання в Театральному інституті імені Щукіна він познайомився з актрисою Дариною Жулай, своєю однокурсницею. Їхній роман переріс у шлюб, а в 2011 році в пари народилася донька Марфа. Роман обожнює свою доньку, вважаючи її своїм головним скарбом, і часто повторює, що кожна дівчинка заслуговує на компліменти та любов. Проте шлюб із Дариною зрештою розпався, і в 2017 році в пресі з’явилися чутки про нові стосунки актора.

У 2021 році Роман Полянський став героєм новин завдяки роману з українською співачкою Аліною Гросу. Пара підтвердила свої стосунки, випустивши спільну пісню «Полотенце» до Дня всіх закоханих. За словами Аліни, Роман почав вивчати українську мову та переїхав до Києва, що стало важливим кроком у їхніх відносинах.

Проте в 2022 році з’явилися повідомлення, що Роман повернувся до Москви, а їхні стосунки з Аліною, можливо, завершилися. Ця інформація викликала резонанс серед шанувальників, але Роман залишився стриманим щодо коментарів про особисте життя.

Виклики та громадянська позиція

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році Роман опинився в центрі уваги через свій зв’язок із Аліною Гросу. Його поява на прем’єрі фільму в Москві восени 2022 року викликала критику в українських медіа, адже багато хто сподівався, що актор залишиться в Україні.

Роман не робив публічних заяв щодо своєї позиції, але його рішення повернутися до Росії стало предметом дискусій. Незважаючи на це, він продовжує активно працювати в кіно та театрі, залишаючись затребуваним актором.

Роман Полянський – це актор, чия харизма та талант зробили його улюбленцем театральної сцени та телеглядачів. Від дитячих виступів у «Лускунчику» до головних ролей у популярних серіалах і співпраці з Романом Віктюком, його шлях – це історія наполегливості та любові до мистецтва. Батько, романтик і майстер перевтілень, Роман продовжує підкорювати нові вершини, залишаючи слід у серцях шанувальників. Його історія ще далеко не завершена, і глядачі з нетерпінням чекають нових ролей цього харизматичного актора.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”