Роман Михайлович Луцький народився 20 березня 1986 року в селі Боднарів Івано-Франківської області. Знак Зодіаку – Риби.

Батько Романа, фотограф за фахом, з дитинства заохочував сина до творчості. Ще в шкільні роки юнак почав фотографувати урочисті події у своєму селі.

Після завершення навчання в школі Роман Луцький вступив до Інституту мистецтв національного університету Прикарпаття. Там він спочатку вивчав кінорежисуру, а згодом змінив спеціалізацію на акторську майстерність.

У театрі Роман Луцький дебютував у 2006 році, зігравши робітника в виставі Шлюб по-італійськи. А вже у 2008 році став актором Івано-Франківського музично-драматичного театру імені Івана Франка.

Кінодебют Романа відбувся у 2013 році з фільмами Брати. Остання сповідь та Параджанов. Фільмографія Луцького налічує також такі стрічки, як Сторожова застава, Тарас. Повернення, Дорога додому, Віддана, Безславні кріпаки та Відблиск.

У 2024 році Роман Луцький став лауреатом Міжнародного кінофестивалю в Марракеші. Він отримав відзнаку за найкращу акторську гру у польському фільмі Під вулканом.

Мистця Івано-Франківського облтеатру Романа Луцького порівнюють з українським Бредом Піттом. Артист, який знявся у гучному українському фентезі “Сторожова застава”, не відкидає такого порівняння, але наголошує: прикладів для копіювання не потребує, оскільки має власні плани на життя.

Відома українська фахівчиня з підбору акторів, а нині менеджерка митця, Алла Самойленко, вперше порівняла Романа Луцького з колишнім чоловіком Анджеліни Джолі, повідомляє УП.Життя.

Вони зустрілися у 2012 році. Тоді представниця кіностудії Pronto Film приїхала до Івано-Франківська у пошуках виконавців для стрічки “Брати. Остання сповідь”.

“Наш роман був для мене несподіванкою, – зізнається Алла Самойленко. – Я не гадала зустріти десь там, у провінції, такого хлопця – тим більше, Франківськ був не першим містом, яке я відвідала під час своєї тривалої подорожі Західною Україною”.

Роман потрапив на перегляд майже випадково: під час репетиції п’єси оголосили перерву, прямуючи до кав’ярні він дізнався про відбір, завітав коротко представитися, і згодом отримав свою першу роль у кіно.

Менеджерка пояснює, що Луцький має виразну, нетипову для українців зовнішність.

“Наші хлопці не мають такої вроди зазвичай. Точніше мають, але не прагнуть реалізувати себе в акторській професії”, – зазначає вона та додає: передбачила своєму підопічному зірковий успіх ще тоді, коли вперше побачила його крізь об’єктив камери.

Ідеальною здається не лише Романова краса – у кар’єрі він також намагається уникати невдач.

Митцець розповідає, що після подій Революції Гідності почав відмовлятися від ролей російською мовою, хоча ще за рік до того говорив нею у “Параджанові”.

Луцький має виразну, нетипову для українців зовнішність. Участі в телесеріалах Роман також намагається уникати – особливо, якщо вони не передбачають професійного розвитку або не приносять користі глядачам.

Проте, нещодавно актор погодився зніматися у 95-серійному проєкті “Обручка з рубіном” – екранізації південнокорейського серіалу на замовлення ТРК “Україна”. Він пішов на це через особисті обставини, що склалися в його житті.

При цьому сам Роман справжньої причини не розкриває, а пояснює просто: “Я вирішив, що ця праця буде мені на користь”.

Насправді, стати митцем з самого початку він не замишляв. Духівник, льотчик, лікар, історик – можливостей, як облаштувати майбутнє, було безліч.

Вирішальний поштовх у виборі професії надав батько – він був фотохудожником, тому Роман усе дитинство мав напоготові плівкову камеру, а згодом, у дев’ятому класі, придбав відеокамеру та почав знімати весілля і колоритних односельців у рідному селі Боднарів.

Оскільки в найближчому місті, Івано-Франківську, не навчали операторській майстерності, а бажання стати ним було, юнакові довелось вступити на режисуру естради та масових заходів до інституту мистецтв Прикарпатського університету.

Вирішальний поштовх у виборі професії надав батько митця – він був фотохудожником. “Згодом з’ясувалося, що режисура естради – це не для мене,– ділиться артист “Українській правді.Життя”. – Малоймовірно, що в мене були перспективи відкривати Олімпійські ігри чи інші подібні видовища. До третього курсу я займався різноманітними нудними державними урочистостями, ювілеями тощо. І мені це не подобалося”.

З третього курсу Роман почав відвідувати заняття студентів-акторів і за два роки офіційно змінив спеціальність.

Першу роль у театрі Луцький отримав у дев’ятнадцятирічному віці – грав батька трьох дітей у виставі “Шлюб по-італійськи”.

Минуло сім років, і Роман зустрівся з Аллою Самойленко. Відтоді кількість пропозицій у кіно почала збільшуватися, а життя – стрімко змінюватися: під час зйомок у “Сторожовій заставі” він майже півроку не з’являвся на сцені, тому художній керівник був змушений знайти дублера.

Відмовлятися від театру митець не поспішає – каже, що він дозволяє підтримувати форму.

Додатково Прикарпатські лісники повідали про труднощі галузі та сподіваються на допомогу депутатів.

“Декого з моїх колег кіно може не захоплювати, для когось – бути чимось додатковим, рівноцінним театрові, а для мене – це логічний крок у творчій самореалізації, – розмірковує він. – Я тужу за кінематографічною обстановкою, коли я відсутній в ній.

За театральним мистецтвом також відчуваю смуток, проте театр у мене завжди доступний, а кіно – лише інколи. Кіно дарує відчуття, що від мене залежить щось значуще, ніби я впливаю на певні глибокі явища. Відчуваю себе більш потрібним.

У жовтні поточного року, коли в кінотеатрах продемонстрували “Вартову фортецю”, потреба в Романі справді досягла великих розмірів.

Митець зазначає, що прогулятися рідним Франківськом і не відчути на собі жодного погляду, тепер неможливо. Увага приємна кожному акторові, визнає він, але не щоденно.

“Мати, звичайно, знає, що я палю. Але тепер на очах у всіх я не можу цього робити: потрібно сховатися, бо діти ходять, спостерігають за мною і наслідують”, – розповідає Луцький.

Його образ богатиря Олешка Поповича став відомим серед учнів: навіть під час спілкування з “УП.Життя” Роман зустрів прихильників, які передали “вітання від 5-Б класу”.

“Я щасливий, що мій герой стане прикладом для молоді, в ньому вони нарешті побачили не засмученого українця, а переможця. Люди сумували за цим”, – ділиться Луцький і додає: добре, що популярність прийшла саме зараз, а не тоді, коли від “зіркової хвороби” ще не було захисту.

Алла Самойленко підтверджує, що у відповідь на похвалу Роман радше червоніє, ніж пишається.

У відповідь на компліменти Роман радше збентежується, ніж вихваляється. Як і будь-який хороший представник, у розмові з журналістами вона нескінченно хвалить свого клієнта – за простоту, відданість і працьовитість. Хоча, поміркувавши, зізнається: був у Луцького час, коли він вирішив не готуватися до важливих переглядів, за що отримав догану.

“Зараз Роман змінився. Він взяв дещо трагічне з (особистого) життя і почав це демонструвати. Буде цікаво, коли він з’явиться в несподіваній драматичній ролі. Цілком можливо, що ми станемо свідками народження нової блискучої зірки кіно”, – говорить вона.

Особисте життя Романа хвилює чимало шанувальниць, проте мусимо розчарувати вас, митець давно перебуває у шлюбі. Його дружина Ольга Луцька є фахівцем з психології. Подружжя має сина Лева, який навчається в початковій школі. Митець розповідає, що іноді пані ревнує через увагу прихильниць, але завжди підтримує його в життєвому шляху.

Минулого року Роман Луцький отримав повідомлення. Спочатку він оновив свої відомості у військкоматі та пройшов медичну комісію. Однак згодом за місцем праці в Івано-Франківському академічному музично-драматичному театрі йому знову вручили повідомлення. Луцького скерували на повторний медичний огляд, але згодом з’ясувалося, що виникла плутанина в паперах, і повторний огляд не знадобився. Як наслідок, митця звільнили від повторної комісії та дозволили повернутися додому.

У 2018 році Роман Луцький здобув звання Заслужений діяч мистецтв України. Він також двічі був висунутий на здобуття премії Золота мушля.