Родина

Майбутній шахіст Боббі Фішер народився 9 березня 1943 року в Чикаго, штат Іллінойс, у родині, що мала складну історію. Його мати, Регіна Вендер Фішер, була американкою єврейського походження, народженою у Швейцарії. Вона була освіченою жінкою – учителькою, медсестрою, а згодом і лікарем. Регіна виховувала Боббі та його старшу сестру Джоан самотужки, адже сімейне життя було непростим. Офіційно батьком Боббі вважався Ханс-Герхардт Фішер, німецький біофізик, але документи та розслідування, проведені у 2002 році журналістами The Philadelphia Inquirer, свідчать, що біологічним батьком, найімовірніше, був Пауль Неменьї, угорський математик і фізик єврейського походження. 

Регіна та Ханс-Герхардт розлучилися ще до народження Боббі, і вона переїхала до США, де зіткнулася з фінансовими труднощами, часто змінюючи роботу, щоб забезпечити сім’ю. Незважаючи на це, Регіна активно підтримувала захоплення Боббі шахами, навіть звертаючись до радянського лідера Микити Хрущова з проханням запросити сина на шаховий турнір у Москві.

Дитинство та перші кроки в шахах

Боббі Фішер зростав у Брукліні, Нью-Йорк, куди родина переїхала в 1950 році. У шість років він разом із сестрою Джоан навчився грати в шахи за інструкцією з набору, купленого в крамниці. Джоан швидко втратила інтерес, але для Боббі шахи стали пристрастю, що поглинула його. Він годинами вивчав старі шахові партії, граючи сам із собою, що викликало занепокоєння у матері. Щоб знайти сину однодумців, Регіна розмістила оголошення в газеті Brooklyn Eagle, шукаючи дітей, які могли б грати з Боббі. Цей крок став початком його шахової кар’єри.

У 1951 році Фішер приєднався до Бруклінського шахового клубу, де його талант помітили. У 13 років він здобув сенсаційну перемогу над гросмейстером Дональдом Бірном у «Грі століття» – партії, яка досі вважається однією з найблискучіших в історії шахів. У 14 років Боббі став наймолодшим чемпіоном США, вигравши національний турнір із рекордним результатом.

Шлях до світової слави

Фішер швидко став сенсацією у шаховому світі. У 1958 році, у віці 15 років, він отримав звання гросмейстера, ставши наймолодшим в історії на той час. Його стиль гри вражав: агресивний, інтуїтивний, але водночас глибоко аналітичний. Фішер мав унікальну здатність знаходити нестандартні ходи, як, наприклад, у матчі проти Марка Тайманова, де він використав ідею з маловідомої виноски радянського майстра Олександра Нікітіна. Цей епізод підкреслив його уважність до деталей і вміння використовувати знання суперників проти них самих.

У 1960-х роках Фішер домінував на американській шаховій арені, вигравши вісім чемпіонатів США, зокрема в 1964 році з ідеальним результатом 11-0 – єдиний такий випадок в історії турніру. Його амбіції сягали далі: він прагнув стати чемпіоном світу, кинувши виклик радянській шаховій гегемонії.

Тріумф у Рейк’явіку

1972 рік став вершиною кар’єри Фішера. У Рейк’явіку, Ісландія, він зійшовся у матчі за звання чемпіона світу з радянським гросмейстером Борисом Спаським. Ця подія стала не лише шаховою, а й політичною сенсацією, адже відбувалася на тлі холодної війни. Фішер, єдиний представник Заходу, кинув виклик радянській шаховій школі, яка домінувала після Другої світової війни. Матч привернув увагу мільйонів, ставши найвідомішим в історії шахів.

Фішер переміг Спаського з рахунком 12½-8½, здобувши титул чемпіона світу. Його перемога була не лише особистим тріумфом, а й символом американської переваги в інтелектуальній сфері. Проте матч супроводжували скандали: Фішер висував численні вимоги до умов гри, погрожував покинути турнір і навіть пропустив одну з партій, що додало драматизму.

Відмова від титулу та зникнення

Незважаючи на тріумф, Фішер не захищав свій титул у 1975 році. Він висунув низку умов до Міжнародної шахової федерації (FIDE), які вважалися нездійсненними, і відмовився від матчу з претендентом Анатолієм Карповим. У результаті титул перейшов до Карпова, а Фішер фактично зник із шахового світу на два десятиліття. Його відмова захищати титул шокувала світ, адже багато хто вважав його непереможним.

У цей період Фішер вів відлюдькуватий спосіб життя, уникаючи публічності. Він захоплювався релігійними ідеями, зокрема приєднався до Всесвітньої церкви Бога, але згодом розірвав із нею зв’язки. Його погляди ставали дедалі більш радикальними, що проявилося в антисемітських і антиамериканських висловлюваннях, які шокували навіть його прихильників.

Повернення та останні роки

У 1992 році Фішер повернувся до шахів, зігравши матч-реванш із Спаським у Югославії, що перебувала під санкціями ООН. Він переміг, але цей матч став ще одним джерелом суперечок, адже Фішер порушив американські санкції, через що США видали ордер на його арешт. Це змусило його переховуватися, живучи в Угорщині, на Філіппінах та в Японії.

У 2004 році Фішера заарештували в Японії за використання недійсного паспорта. Після кількох місяців у в’язниці Ісландія надала йому громадянство, визнавши його внесок у популяризацію шахів. Останні роки життя Фішер провів у Рейк’явіку, де й помер 17 січня 2008 року від ниркової недостатності у віці 64 років.

Внесок у шахи

Фішер залишив величезний слід у шаховому світі. Його книга «Мої 60 пам’ятних партій» (1969) стала класикою шахової літератури. Він винайшов систему нарахування часу, відому як «годинник Фішера», яка додає секунди після кожного ходу, що стало стандартом у сучасних турнірах. Також Фішер створив варіант шахів, відомий як «Шахи-960» або «Фішер-рандом», де початкове розташування фігур обирається випадково, щоб зменшити значення заучених дебютів.

Спадщина

Боббі Фішер був більше, ніж шахістом. Він був феноменом, який довів, що одна людина може кинути виклик системі й перемогти. Його життя – це історія про геніальність, що межує з одержимістю, про тріумфи, які супроводжувалися особистими трагедіями. Фішер назавжди змінив шахи, зробивши їх популярними в усьому світі, і його ім’я залишається символом безкомпромісної боротьби за перемогу.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”