Ранні роки: Музика в крові

Майбутній співак Дмитро Ігорович Шуров народився 31 жовтня 1981 року у Вінниці в родині, де творчість була частиною повсякденного життя. Його батько, Ігор Шуров, був поетом і художником, а мати викладала гру на фортепіано, передаючи синові любов до музики з перших років життя. Уже в чотири роки маленький Дмитро сів за піаніно, а його дитинство було сповнене мелодій, які лунали вдома. За словами артиста, його бабуся Ніна та дідусь співали українські народні пісні а капела, створюючи унікальну атмосферу, схожу на музику Баха, що глибоко вплинуло на його музичне сприйняття.

У 13 років Дмитро вирушив до Франції за програмою обміну, де навчався у ліцеї Огюста Ренуара в Ліможі. Потім доля занесла його до США, де він співав у хорі, грав у джазовому оркестрі та навіть брав участь у квартеті “Barbershop“. Цей досвід розширив його музичні горизонти, додавши до його палітри джазові й барокові відтінки. Повернувшись до України, Дмитро вступив до Київського національного лінгвістичного університету, але музика виявилася сильнішою за академічні плани. На другому курсі, у 18 років, він покинув навчання, адже його запросили до гурту, який змінив його життя.

“Океан Ельзи”: Перша велика сцена

У 2000 році Дмитро Шуров приєднався до легендарного гурту “Океан Ельзи” як сесійний музикант, а вже у 2001 році став повноцінним учасником колективу. Для юного піаніста це був справжній прорив: “Океан” став його “першою сім’єю, першим коханням і першим рок-н-рольним досвідом”. У складі гурту він працював над альбомами “Модель” і “Суперсиметрія”, брав участь у трьох гастрольних турах по Україні та країнах СНД. За цей час Дмитро не лише здобув популярність, але й навчився тонкощам створення музики та сценічного життя. Проте в 2004 році він залишив “Океан Ельзи”, відчувши потребу рухатися далі й шукати власний шлях.

Esthetic Education і співпраця із Земфірою

Після “Океану” Дмитро разом із басистом Юрієм Хусточкою заснував гурт Esthetic Education, який став майданчиком для експериментів із роком, електронікою та інді-музикою. Гурт проіснував до 2008 року, залишивши по собі яскравий слід на українській сцені. У цей же період Шуров отримав запрошення від російської співачки Земфіри, з якою співпрацював із 2006 по 2009 рік. Він брав участь у створенні кількох її альбомів і відіграв понад сто концертів, що стало для нього цінним досвідом роботи на міжнародній сцені.

Народження Pianoбой: Новий початок

2009 рік став переломним у кар’єрі Дмитра Шурова. Після періоду творчої кризи, коли він три місяці не торкався піаніно, у нього з’явилася ідея створити власний проєкт. Так народився Pianoбой – сольний проєкт, який поєднав ліричний поп-рок із елементами джазу, електроніки та романтичної поезії. У створенні проєкту активну роль відіграла сестра Дмитра, Ольга Шурова, випускниця Київського лінгвістичного університету, яка стала бек-вокалісткою та важливим учасником команди. Перший виступ Pianoбой відбувся у вересні 2009 року на фестивалі Moloko Music Fest, співорганізатором якого був сам Дмитро. У листопаді того ж року вийшла дебютна пісня “Смысла.нет”, а в грудні Pianoбой відіграв перший сольний концерт у Києві, презентувавши кліп на цю композицію.

У 2010 році гурт розпочав запис дебютного альбому “Простые вещи” (2012) і вирушив у клубний тур Україною. Альбом отримав схвальні відгуки, а пісня “Ведьма” принесла Шурову нагороду “Відкриття року” від російської радіостанції “Наше радио”. Наступні альбоми – “Не прекращай мечтать” (2013), “Take Off” (2015) і “Хісторі” (2019) – закріпили за Pianoбой статус одного з найяскравіших проєктів української сцени. У 2020 році, під час карантину, Дмитро записав альбом “Заброшка“, працюючи самостійно над усіма інструментами та вокалом.

Музичний продюсер і суддя талант-шоу

Окрім роботи над власним проєктом, Дмитро Шуров проявив себе як талановитий композитор і продюсер. Він написав музику до фільмів (“Хоттабич”, “Слуга народу“, “Таємничий острів”), серіалів, театральних постановок і модних показів. У 2015 році його пісня “Родина” стала саундтреком до серіалу “Не зарекайся”, а спільна композиція “Злива” з Джамалою та Андрієм Хливнюком отримала премію YUNA у 2016 році.

У 2017-2018 роках Дмитро був суддею 8-го та 9-го сезонів шоу “Х-фактор” на телеканалі СТБ, де його підопічний Михайло Панчишин здобув перемогу. У 2023–2024 роках Шуров став музичним продюсером Національного відбору на Євробачення, підтвердивши свій статус одного з ключових діячів української музичної індустрії.

Сім’я: Любов і підтримка

Особисте життя Дмитра Шурова — це історія кохання та міцного партнерства. Він одружений із Ольгою Тараканівською, яка є не лише його дружиною, але й піар-директоркою Pianoбой. Пара разом уже понад 17 років, і, за словами Дмитра, їхні стосунки тримаються на постійному діалозі та взаємній підтримці. Ольга одного разу подарувала чоловікові рояль 1925 року, вартістю як квартира, що стало одним із найцінніших подарунків у його житті.

У подружжя є син Лев, народжений у 2003 році, який успадкував творчі гени батьків. Лев пішов шляхом батька, захоплюючись музикою, і, за словами Дмитра, він більш чутливий і людяний, ніж сам артист. Сім’я Шурових активно бере участь у благодійних проєктах, зокрема у “Кураж Базарі”, де Дмитро разом із сином виступає під назвою The Shu, збираючи кошти для дітей з інвалідністю.

Сучасність: Pianoбой сьогодні

Сьогодні Дмитро Шуров продовжує творити, виступати та надихати. Його альбоми, такі як “Хісторі” (2019) і “Триматись своїх” (2022), відображають його еволюцію як артиста та людини. Під час повномасштабної війни в Україні він активно підтримує країну, виступаючи для військових і цивільних, а також створюючи музику, яка несе енергію надії та єдності.

Pianoбой – це не просто проєкт, а спосіб життя, де музика стає мостом між душею артиста та слухачами. Дмитро Шуров залишається вірним своїй місії — створювати мелодії, які зцілюють, надихають і об’єднують.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”