Дитинство та освіта

Майбутня режисерка Ольга Журба народилася 25 листопада 1989-го року в українському Житомирі, де її дитинство було позначене цікавістю до світу та бажанням розповідати історії. Вона навчалася в Житомирському державному університеті імені Івана Франка, здобувши ступінь із журналістики.

Цей досвід сформував її вміння досліджувати теми та знаходити людські історії, які лежать в основі її кінематографічної творчості. Після університету Ольга працювала журналісткою, але її пристрасть до візуального мистецтва привела до рішення переїхати до Києва, де вона почала опановувати режисуру та монтаж.

Для вдосконалення своїх навичок Ольга вступила до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, де вивчала режисуру документального кіно. Вона також брала участь у міжнародних майстер-класах, зокрема в Docudays UA та інших програмах, які допомогли їй розвинути унікальний авторський стиль.

Кінематографічна кар’єра

Ольга Журба дебютувала як режисерка з короткометражним документальним фільмом «Папині кросівки» (2021), який розповідає історію 13-річного хлопчика з дитячого будинку, що мріє знайти свою сім’ю. Прем’єра стрічки відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Локарно (2021), де вона отримала схвальні відгуки.

Фільм здобув низку нагород, зокрема премію «Золота Дзиґа» Української кіноакадемії за найкращий короткометражний фільм, а також призи на фестивалях у Сараєво, Кракові та інших. Ця робота продемонструвала здатність Ольги створювати інтимні, емоційні історії з універсальним резонансом.

У 2022 році вийшов її перший повнометражний документальний фільм «Назовні» (Outside), який досліджує життя ромського хлопчика, що намагається вирватися з кола бідності та соціального виключення в Україні. Прем’єра відбулася в основній конкурсній програмі фестивалю CPH:DOX у Копенгагені, а стрічка отримала нагороду імені Віллі Брандта на Берлінському кінофестивалі про права людини за висвітлення соціальних проблем.

Фільм також був показаний на Docudays UA та інших міжнародних майданчиках, зміцнивши репутацію Ольги як режисерки, що працює з чутливими темами.

«Пісні землі, що повільно горить»

У 2024 році Ольга представила новий проєкт «Пісні землі, що повільно горить» (Songs of Slow Burning Earth), який став її реакцією на повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Фільм поєднує історії українських полонених, зокрема тих, хто перебував у слідчих ізоляторах у Ростові-на-Дону, з поетичними кадрами природи та особистими рефлексіями.

Прем’єра відбулася на Венеційському міжнародному кінофестивалі у секції «Тиждень критиків», де стрічка викликала сильний емоційний відгук. На церемонії закриття Ольга з’явилася у вишиванці з написами «Pre-trial Detention Centres No. 5, No. 1 | Rostov-on-Don», привернувши увагу до долі полонених.

Фільм отримав нагороду за найкращу режисуру від журі критиків і був відібраний для показів на фестивалях у Торонто, Нью-Йорку та Лондоні. У 2025 році стрічка продовжує фестивальну подорож, зміцнюючи позицію Ольги як важливого голосу в документалістиці.

Монтаж і співпраця

Окрім режисури, Ольга є талановитою монтажеркою. Вона працювала над фестивальними хітами, такими як «Цей дощ ніколи не скінчиться» (2020, реж. Аліна Горлова), який отримав головну нагороду на IDFA в Амстердамі, та «Домашні ігри» (2018, реж. Аліна Горлова), що став хітом на Docudays UA. Її монтажний стиль відзначається чутливістю до ритму та емоційної глибини, що додає фільмам унікальної текстури.

Особисте життя та громадянська позиція

Ольга Журба рідко ділиться подробицями особистого життя, зосереджуючись на професійній діяльності. Вона одружена, але ім’я її чоловіка та інші деталі залишаються поза публічним простором. У Житомирі проживають її батьки, які підтримують її кар’єру.

Після початку повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року Ольга залишилася в Україні, попри можливість виїхати. Вона активно підтримує українську культуру та використовує своє мистецтво для висвітлення війни. Її фільм «Пісні землі, що повільно горить» став не лише художнім висловлюванням, а й актом солідарності з українськими полоненими та захисниками.

Ольга співпрацює з благодійними організаціями, які допомагають ЗСУ, і бере участь у міжнародних дискусіях про війну, наголошуючи на важливості документалістики в часи кризи.

Майбутнє Ольги Журби

У 35 років Ольга Журба продовжує утверджуватися як одна з провідних режисерок документального кіно. Її проєкти, які поєднують поетичність із соціальною критикою, знаходять відгук у всьому світі. У 2025 році вона працює над новими фільмами, які, за її словами, досліджуватимуть «людяність у нелюдських умовах». Ольга також планує розширити свою діяльність, можливо, спробувавши себе в ігровому кіно, і продовжує викладати монтаж на майстер-класах для молодих режисерів.

Від Житомира до Венеції, Ольга Журба доводить, що українське кіно може бути потужним голосом у світі. Її фільми – це не лише мистецтво, а й свідчення стійкості, емпатії та надії в найтемніші часи.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”