Дитинство

Майбутня акторка Олеся Олександрівна Моргунець-Ісаєнко народилася 17 листопада 1984 року в селищі міського типу Козелець Чернігівської області, Україна, тоді ще в складі Української РСР. Її дитинство минуло в скромних умовах, типових для невеликого містечка в пізньорадянський період. Батьки Олесі не були пов’язані з кінематографом, але заохочували її творчі нахили. З ранніх років вона цікавилася літературою, музикою та історіями, які згодом вплинули на її режисерський стиль. У школі Олеся брала участь у театральних постановках і захоплювалася мистецтвом, що стало основою для її майбутньої кар’єри. Козелець, із його багатою історичною спадщиною, надихав її досліджувати минуле України, що пізніше відобразилося в її фільмах.

Освіта

У 2002 році Олеся вступила до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, де навчалася в Інституті екранних мистецтв за спеціальністю «телевізійна режисура» в майстерні Михайла Павлова. У 2008 році вона завершила навчання, здобувши ступінь спеціаліста. Під час навчання Олеся захопилася режисурою монтажу, що дозволило їй розвинути технічні навички, які стали важливим елементом її творчості. Університетська освіта дала їй не лише професійну базу, а й можливість працювати з однодумцями, які поділяли її пристрасть до кіно.

Початок кар’єри

Кар’єра Олесі розпочалася ще під час навчання, коли вона зняла свої перші короткометражні фільми, такі як «Свічадо вічного» (2004) та «Мольфар» (2005). Ці ранні роботи були експериментальними, але вже демонстрували її інтерес до української культури та історії. Після закінчення університету вона приєдналася до компанії «Техномедія», де з 2006 по 2013 рік працювала режисеркою та режисеркою монтажу. Цей період став для неї школою практичного досвіду, адже вона брала участь у створенні телевізійних проєктів, реклам і документальних стрічок.

У 2011-2012 роках Олеся викладала монтаж у студії Тараса Маляревича, а в 2016-2017 роках – у дитячій студії «Червоний Собака». Її педагогічна діяльність показала її бажання ділитися знаннями та надихати молоде покоління. У 2014 році вона отримала президентський грант на створення сценарію для документального фільму «Музика моноклю» про життя і творчість українського композитора Данила Демуцького, що стало важливим кроком у її кар’єрі.

Кінематографічна кар’єра

Фільмографія Олесі Моргунець-Ісаєнко охоплює широкий спектр жанрів – від документальних стрічок до ігрових драм. Вона працює як режисерка, продюсерка, монтажерка та сценаристка, що робить її багатогранною постаттю в українському кіно. Її найвідоміші роботи:

• «Віолончель» (2014) – короткометражна драма, де Олеся виступила як режисерка, продюсерка та монтажерка. Фільм розповідає про випадкову зустріч чоловіка й жінки в кримському степу, розкриваючи їхні долі через ретроспективу. Стрічка здобула перемогу в національному конкурсі на Київському міжнародному кінофестивалі Ascent
• «Казка про гроші» (2017) – ігрова сімейна драма з елементами фентезі, що розповідає про людську скупість і християнське співчуття. Фільм отримав високі оцінки (IMDb: 7.0) і став популярним серед української аудиторії.
• «Рубіж. Грубешівська операція» (2019) – документальний фільм про спільну операцію УПА та польських повстанців у 1946 році. Стрічка здобула третю премію на Рівненському МКФ «Місто Мрії» та має рейтинг IMDb 8.7.
• «Депортація 44-46» (2021) – документальна драма про примусове виселення українців із південно-східної Польщі в 1944-1946 роках. Фільм структурований на чотири частини, кожна з яких розкриває історичні факти через розповіді очевидців. Рейтинг IMDb: 7.1.
• «Щедрик» (2021) – історична драма про українську сім’ю музикантів, яка захищає єврейських і польських сиріт під час Другої світової війни. Фільм отримав нагороду за найкращу картину на Women’s International Film Festival Nigeria (2022) і має рейтинг IMDb 8.0. Українська прем’єра відбулася 5 січня 2023 року.
• «І кожна річка» (2022) – документальний фільм на екологічну тематику, що підкреслює важливість збереження водних ресурсів. Олеся виступила як режисерка та сценаристка.
• «Життя – наївне мистецтво» (2025) – документальний короткометражний фільм про учнів мистецької школи в Іванкові, які пережили окупацію та займаються мистецтвом.

Олеся також працювала над іншими проєктами, такими як «Сакура» (2013, монтаж), «Любеночек» (2006, режисура) та «Автомобілі» (2008, режисура). Її роботи часто мають історичний або соціальний підтекст, що робить їх важливими для популяризації української історії та культури.

Примітка: Інформація про фільми «Потерпи трохи» (2012), «Київ-Одеса» (2014) і «Додому» (2016), згадана в деяких джерелах, не підтверджується іншими авторитетними джерелами, такими як IMDb, Кінобаза чи Вікіпедія, тому ці проєкти не включені до основної фільмографії.

Досягнення та нагороди

Олеся Моргунець-Ісаєнко здобула численні нагороди за свою творчість:

• Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» (2015): Перемога в національному конкурсі за «Віолончель» та номінація як найкращий національний короткометражний фільм.
• Рівненський МКФ «Місто Мрії» (2019): Третя премія в номінації «Повнометражний документальний фільм» за «Рубіж. Грубешівська операція».
• Women’s International Film Festival Nigeria (2022): Найкраща картина за «Щедрик».
• Фестиваль кіно та мистецтва «Два береги» (2016): Номінація в конкурсі незалежних короткометражних фільмів за «Віолончель».

З 2015 року Олеся є членкинею журі міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», що підкреслює її авторитет у культурному середовищі.

Соціальна позиція

Олеся Моргунець-Ісаєнко активно підтримує українську культуру та історію через свої фільми, які часто стосуються складних періодів, таких як депортація українців чи Друга світова війна. Під час повномасштабного вторгнення 2022 року вона разом із чоловіком Андрієм Ісаєнком потрапила під обстріли, але продовжила працювати над проєктами, що популяризують українську ідентичність. Її фільм «Щедрик» став символом стійкості та гуманізму, показуючи силу української культури в умовах війни.

Сімейний контекст

Олеся одружена з відомим українським актором Андрієм Ісаєнком, якого вона познайомилася під час роботи над спільними проєктами. Подружжя виховує доньку Марію, яка також пробує себе в акторстві. Сім’я пережила складні моменти під час війни, зокрема обстріли в 2022 році, але залишилася міцною підтримкою одне для одного. Олеся зазначає, що сім’я є її головним джерелом натхнення, а співпраця з чоловіком на знімальному майданчику додає її роботам особливого емоційного забарвлення.

Сучасність і спадщина

Станом на серпень 2025 року Олеся Моргунець-Ісаєнко продовжує працювати над новими проєктами, зокрема документальним фільмом «Життя – наївне мистецтво» (2025), який розповідає про учнів мистецької школи в Іванкові, що пережили окупацію. Її творчість залишається важливою частиною відродження українського кіно, а її фільми, такі як «Щедрик» і «Депортація 44-46», сприяють збереженню історичної пам’яті та популяризації української культури на міжнародній арені.

Олеся Моргунець-Ісаєнко – це приклад режисерки, яка через мистецтво розповідає історії, що зворушують і надихають. Її внесок у кінематограф і суспільне життя робить її однією з ключових фігур сучасної української культури, а її фільми залишаються важливим голосом у боротьбі за правду та ідентичність.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”