Дитинство та юність

Майбутній актор Олексій Валерійович Серебряков народився 3 липня 1964 року в Москві, в інтелігентній родині. Його мати була лікарем, а батько – інженером авіаційної промисловості. З дитинства Олексій мав творчу натуру: він навчався в музичній школі по класу баяна, де його помітили завдяки щасливому випадку. У 13 років його фото потрапило до газети «Вечірня Москва» у репортажі про музичну школу. Асистенти режисера серіалу «Вічний поклик» шукали юного актора, схожого на Вадима Спірідонова, і звернули увагу на Олексія. Так у 1973 році він дебютував у кіно, зігравши Діму Савельєва в епопеї «Вічний поклик». Ця роль стала початком його акторської кар’єри, і до закінчення школи він уже мав шість головних ролей у фільмах.

У 1981 році, після невдалої спроби вступити до Театрального інституту імені Бориса Щукіна, Олексій на вісім місяців став актором Сизранського драматичного театру імені Олексія Толстого. Цей досвід загартував його, але він повернувся до Москви, щоб продовжити навчання. У 1986 році Серебряков закінчив Російський університет театрального мистецтва (ГІТІС) у майстерні Олега Табакова, легендарного режисера й актора. Після випуску він приєднався до театру-студії «Табакерка», де пропрацював до 1991 року, відточуючи свою майстерність.

Початок кар’єри

Ранні ролі Серебрякова в кіно показали його як універсального актора, здатного втілювати як драматичних, так і комедійних персонажів. Після дебюту в «Вічному поклику» він знявся в таких фільмах, як «Червоні погони» (1980), де зіграв суворовця Володимира Ковальова, та «Тиха застава» (1985). У 1989 році роль Малюка у бойовику «Фанат» принесла йому широку популярність серед радянських глядачів. Цей фільм про бійця-каратиста став культовим, а образ бунтівного юнака закріпив за Серебряковим амплуа сильного, але складного персонажа.

У 1990-х, коли пострадянський кінематограф переживав кризу, Серебряков залишався затребуваним. Він знімався в різножанрових стрічках: від драми «Розпад» (1989) до історичного фільму «Серп і Молот» (1994). Його акторська гра вирізнялася глибиною, а вміння передавати внутрішній конфлікт персонажів привертало увагу режисерів. У 1994 році він отримав приз фестивалю «Кіношок» за найкращу чоловічу роль у фільмі «Тести для справжніх чоловіків».

Розквіт кар’єри

2000-ні роки стали для Серебрякова періодом інтенсивної роботи. У 2000 році він зіграв кримінального авторитета Олега Званцева на прізвисько «Адвокат» у серіалі «Бандитський Петербург», що зробило його впізнаваним у широкої аудиторії. У 2004 році роль комбата Василя Твердохлєбова в серіалі «Штрафбат» принесла йому репутацію актора, який блискуче справляється зі складними, неоднозначними персонажами. У 2005 році Серебряков знявся у восьми фільмах, серед яких «9-та рота» Федора Бондарчука, «Жмурки» Олексія Балабанова та «Втеча» Єгора Кончаловського.

Справжнім проривом стала роль Миколи Сергеєва в драмі Андрія Звягінцева «Левіафан» (2014). Фільм, який розповідає про боротьбу звичайної людини з корумпованою системою, отримав «Золотий глобус» і номінацію на Оскар, а Серебряков був номінований на премію Європейської кіноакадемії – вдруге в історії російського кіно. Його персонаж, чоловік, який втрачає все через несправедливість, став однією з найпотужніших ролей у кар’єрі.

Серебряков також співпрацював із провідними режисерами: Олексієм Балабановим («Вантаж 200», 2007), Сергієм Урсуляком («Ісаєв», 2009) і Валерієм Тодоровським («Лещата», 2007). У 2008-2009 роках він зіграв Мандрівника в дилогії «Залюднений острів» за романом братів Стругацьких. У 2010-х його кар’єра вийшла на міжнародний рівень: він знявся в голлівудському трилері «Ніхто» (2021) із Бобом Оденкірком, зігравши Юліана Кузнецова, і в драмі «Анора» (2024), яка отримала «Золоту пальмову гілку» в Каннах.

Родина

Олексій Серебряков одружений із Марією Серебряковою, канадською танцівницею українського походження, яку він зустрів у середині 1980-х. Вони офіційно оформили шлюб у 1997 році. У подружжя троє дітей: донька Даша (від першого шлюбу Марії) та двоє синів, Степан і Олексій, яких Серебряков удочерив і виховує як рідних. У 2012 році сім’я емігрувала до Канади, оселившись у Торонто. Олексій пояснив це рішення бажанням дати дітям краще майбутнє, критикуючи зростання агресії та нетерпимості в Росії. Незважаючи на переїзд, він продовжує зніматися в російських і міжнародних проєктах, живучи на дві країни.

Сучасність і спадщина

У 61 рік Олексій Серебряков залишається затребуваним актором. У 2024 році він знявся в серіалах «Ігри» та «Інші», а також у фільмі «Анора», який отримав високі оцінки критиків. На 2025 рік заплановані прем’єри кількох проєктів, зокрема «Дев’ята планета» і «Король Лір» (російська адаптація). Його фільмографія налічує понад 150 ролей, від культових радянських стрічок до сучасних голлівудських трилерів.

Серебряков – це актор, який не боїться ризикувати, обираючи складні ролі та висловлюючи непопулярні думки. Його внесок у кінематограф відзначений званнями Заслуженого артиста Росії (1998), Народного артиста Росії (2010) і численними фестивальними нагородами. Живучи в Канаді, він залишається мостом між різними культурами, демонструючи, що справжній талант не має кордонів.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”