Олексій Срібряков народився 3 липня 1964 року в інтелігентній столичному роду. Батько хлопчика був авіаконструктором, мати працювала лікарем. Батьки відіграли значну роль у формуванні його особистості, а головне, дали зрозуміти, що не можна завдавати болю іншим людям заради власного егоїзму.

Актор вважає, що в нього було щасливе дитинство. Він добре навчався, але був доволі пустотливим малюком. Від своїх однолітків хлопчик відрізнявся тим, що відвідував музичну школу. Чи знали його батьки, віддаючи сина на клас баяна, що це зіграє важливу роль у його житті?

Коли Льоші було 13 років, журналіст «Вечірньої Москви» робив репортаж про його викладача. Статтю прикрасила світлина вчителя в оточенні учнів. Газета потрапила на очі асистентам режисерів Валерія Ускова та Володимира Краснопольського, які шукали акторів для серіалу «Вічний поклик».

Головними героями драми була сім’я Савєльєвих. Режисерам здалося, що юний Срібряков схожий на актора Вадима Спірідонова, який грав Федора Савєльєва, а за сюжетом потрібен був хлопчик для ролі Димки, сина Федора (більш дорослого Діму Савєльєва виконував Валерій Хромушкін). Так у 1977 році Олексій вперше опинився на знімальному майданчику.

Успішний початок спричинив наступні роботи: Кузьма з мелодрами «Пізня ягода» (1978), Олесь з драми «Батько і син» (1979), суворовець Володимир у пригодницькому фільмі «Червоні погони» (1979), Вітя Чернов з драми «Останній втеча» (1980), тореадор Міша з героїчної комедії «Дивись обачно» (1981).

Студентські роки

Закінчивши школу у 1981 році, хлопець вирішив вступати до «Щуки», але, як не дивно, з першого разу в нього не вийшло, попри значний досвід. Знехтувавши всім, Олексій поїхав до Сизрані, влаштувався актором у місцевий драмтеатр за 70 карбованців на місяць. Деякий час він мешкав у обшарпаному гуртожитку, мріючи дарувати людям добро та вічне, але, як згадував з легкою тугою актор, провінція швидко повернула його до реальності.

Через 8 місяців він повернувся до Москви та спробував удачу на приймальній комісії. Цього разу йому вдалося вступити. Два роки потому він перевівся на курс Олега Табакова в ГІТІСі, який закінчив у 1986 році.

Поширена думка, що в студентські роки Серебряков був відомим бешкетником і ловеласом. Однокурсники актора розвінчали цей міф – пив він не більше за інших, а на тлі бурхливих пристрастей на їхньому курсі (чого варта лише історія з Олегом Табаковим та Мариною Зудіною) любовні справи Серебрякова здавалися тьмяними.

Акторська кар’єра

Після випуску Олексій близько п’яти років працював у театрі свого наставника. У 1988 році він зіграв головну роль у виставі «Федра» Романа Віктюка на сцені Московського драматичного театру на Таганці. Для цієї «напівгімнастичної постановки», як називали її журналісти, він кілька місяців працював над силою, пластикою та витривалістю, завдяки чому пізніше міг погоджуватися на ролі, які вимагали гарної фізичної форми. У 1991 році Срібняков вирішив присвятити себе кінематографу і покинув «Табакерку», хоч і був безмежно вдячний Табакову за все.

А ось на знімальному майданчику він почувався як риба у воді. У 1986 році він відзначив новий, зрілий етап своєї акторської діяльності роллю футболіста Субботіна у соціальній трагедії «Звинувачується весілля», а згодом – роллю Панкіна у драмі «Забави юних».

У 1989 році Олексій Срібняков знявся у бойовику «Фанат» Володимира Феоктистова, де виконав роль каратиста Єгора на прізвисько Малюк. Фільм, 25-й у фільмографії Срібнякова, виявився дуже успішним, а сам актор отримав, за його обчисленнями, близько 10-ти річних окладів у театрі. Щодо причин такого живої реакції він не може нічого сказати – для нього популярність «Фаната» стала несподіванкою.

За зйомки у другій частині «Фаната» актору пропонували валізу грошей, але сценарій сиквела значно поступався першому фільму, тому Срібняков змушений був відмовитися. Картина побачила світ, у головних ролях знялися Євгенія Добровольська та Олег Фомін, але порівняння з першою частиною було неминучим, причому не на користь другої.

Наступною помітною роботою Серебрякова стала роль сержанта Арсьонова у драмі «Афганський перелом» Володимира Бортка, яка була присвячена дням напередодні виведення радянських військ з Афганістану.

Після цього він спробував себе у незвичному комедійному жанрі (Гола в капелюсі, 1991), але зрозумів, що це не його.

Через гострі риси обличчя я не можу бути переконливо смішним у кадрі. У житті, перед друзями, можу. У мене немає певної кіногенічності для цього жанру.

Однією з найпомітніших робіт Серебрякова у 90-х стала головна роль у соціальній трагедії «Серп і молот» 1994 року. Сам Олексій був незадоволений своєю грою у фільмі і навіть хотів попросити режисера прибрати його ім’я з титрів. Однак роль була удостоєна премії фестивалю «Кіношок» за найкращу чоловічу роль.

Помітною роботою Олексія Серебрякова другої половини 90-х стала роль у фільмі «Тести для справжніх чоловіків» 1998 року, де він зіграв співробітника спецслужб Олексія. За цю роботу на фестивалі «Віват, кіно Росії!» він отримав приз за найкращу чоловічу роль. У того ж році Серебряков отримав звання «Заслужений діяч мистецтв Росії».

На початку нового століття почався новий етап популярності актора. Режисер Володимир Бортко затвердив Серебрякова на роль юриста Олега Званцева в серіалі «Бандитський Петербург». У цьому фільмі також брали участь близькі товариші Олексія – Ольга Дроздова та Дмитро Певцов.

Протягом наступних років йому випало співпрацювати з багатьма відомими кінорежисерами. Він тепло відгукувався про Єгора Кончаловського («Антикілер 2», «Втеча») – Серебрякову подобається його інтелігентність і відданість кінематографу.

У 2005 році Серебряков з’явився у «Жмурках» Олексія Балабанова (роль лікаря-наркоторговця), у 2007 – у «Вантажі 200», але згодом зізнавався, що навряд чи знову співпрацював би з режисером, оскільки була занадто велика розбіжність у їхньому баченні майданчика.

Також знімався у Федора Бондарчука («9 рота», «Заселений острів. Зіткнення»), Юрія Мороза («Діти Ванюхіна»), Андрія Кончаловського («Глянцевий»), Олексія Піманова («Чоловік у моїй голові»), Олександра Котта («Мисливці за діамантами») та багатьох інших режисерів.

У 2010 році Серебрякову було присвоєно звання Народного артиста Росії.

Переїзд до Канади. Подальша кар’єра

У 2012 році Олексій Серебряков із сім’єю переїхав до канадського міста Торонто. Причиною такого рішення актор назвав зростання агресії та нетерпимості в Росії, несприятливу суспільну ситуацію та зневажливе ставлення до норм правової держави з боку влади. «Людина повинна жити там, де може реалізувати все найкраще», – вважає Олексій.

Хочу, щоб мої діти розуміли, що можна цінувати знання, працьовитість, що необов’язково штовхатися ліктями, хамити, бути агресивними та боятися людей.

Дружина Серебрякова – громадянка Канади, родом із Торонто. Вони познайомилися в Росії, а старша дочка митця народилася у рідному місті її матері. Тому вибір місця нового проживання Срібнякових цілком зрозумілий.

Проте, уникнути нападів з боку надмірно патріотично налаштованих людей не вдалося. Паливо у вогонь додала стрічка Андрія Зв’ягінцева «Левіафан», після якої Олексія Срібнякова назвали «зрадником».

У фільмі, номінованому на «Оскар» та відзначеному «Золотим глобусом», який отримав 11 номінацій на «Ніку» та приз Каннського кінофестивалю за найкращий сценарій, Серебряков виконує головну роль – чесного працьовитого автомеханіка Миколи з провінційного містечка за полярним колом. На його землю зазіхнув місцевий посадовець (Роман Мадянов), який вирішив будь-що відібрати цінну ділянку.

Після прем’єри «Левіафана» суспільство розділилося на два табори: одні захоплювалися реалізмом, з яким творці стрічки передали російську дійсність, інші обурювалися: «Перебільшена, огидна імітація з моральними потворами!»

До речі, сам Серебряков не вважає переїзд еміграцією – просто хотів дізнатися, як це, жити на іншій, мирній та спокійній землі. Він продовжує роботу в Росії та не збирається відмовлятися від російського громадянства.

Так, у 2015 році він долучився до акторського складу детективного серіалу «Метод» з Костянтином Хабенським та Пауліною Андрєєвою, примірявши на себе роль маніяка на прізвисько Стрілець. Того ж року в Торонто відбулася прем’єра фільму «Клінч» Сергія Пускепаліса з Срібняковим у головній ролі.

У 2016 актора можна було побачити в серіалі «Наше щасливе завтра» з Іллею Носковим та Ольгою Павловець та молодіжній драмі «Квартет» з Олександрою Бортич.

У листопаді 2017 року відбулася довгоочікувана прем’єра серіалу «Доктор Ріхтер». Це внутрішня переробка відомого американського телесеріалу «Доктор Хаус» про блискучого лікаря-затворника, який легко розгадує складні медичні головоломки та не любить існування. У первіснику Хауса виконує британець Х’ю Лорі, а головну роль у «Рихтері» отримав саме Серебряков. Його підлеглих зіграють Поліна Чернишова, Дмитро Єндальцев та Павло Чинарьов.

Також разом з Євгеном Ткачуком Серебряков з’явився у трагікомедії «Як Вітька Часник віз Льоху Штиря в будинок інвалідів» у ролі запеклого злочинця-інваліда, який зустрічає покинутого ним у дитинстві сина.

На 30 листопада 2017 року була запланована прем’єра російського фентезі-блокбастера «Легенда про Коловрата» з Іллею Малаковим у ролі Євпатія Коловрата та Олексія Серебрякова у ролі князя Юрія.

Російське походження частково допомогло Олексію отримати роль в американо-британському серіалі «МакМафія» (про життя сина російських емігрантів-мафіозі). Вихід призначено на 2018 рік. Також він став ключовим персонажем у канадській драмі «Language».

У лютому 2018 року Серебряков дав велике інтерв’ю Юрію Дудю, в якому розповів, зокрема, про причини переїзду до Канади, про стан російського кіно та про відмінності між росіянами та американцями. «Національна ідея Росії: міць, зухвалість і хамство», – відзначив актор. Ця фраза стала приводом для бурхливої суспільної дискусії. Одні колеги по цеху, наприклад, Лія Ахеджакова, підтримали Олексія, інші, серед них Олександр Панкратов-Чорний, розкритикували його позицію.

Особисте життя Олексія Серебрякова

Зі своєю майбутньою дружиною, канадкою Марією, Олексій познайомився в середині 80-х років, у гостях у спільних знайомих у Росії. Пізніше вона переїхала до Канади, де вийшла заміж за іншого. В кінці 90-х вони знову зустрілися в Москві, між ними пробігла іскра, і незабаром Марія розлучилася з чоловіком.

Власне дітей у Олексія немає, однак падчерку Дар’ю та прийомних Данила і Степана він вважає своїми.

Насправді, приблизно з двадцяти років Олексій мав бажання створити родину, і неодмінно велику. Після весілля з Марією вони вирішили взяти хлопчика з дитячого будинку – їхній вибір зупинився на Дані. У притулку залишився його молодший брат Степан, за яким малий дуже сумував, тому незабаром сім’ю митця поповнив ще один член.

Разом з Іриною Апексимовою та Андрієм Смоляковим Олексій допомагає дітям-сиротам – колеги заснували благодійний фонд «Час жити». Проте, про цю сторону свого існування актор не розповсюджується, надаючи перевагу діяти, а не говорити.

Олексій Серебряков сьогодні

Цікавим досвідом для Олексія стали зйомки у голлівудському трилері Іллі Найшуллера «Ніхто» з Бобом Оденкёрком у головній ролі. Серебрякову дісталася роль головного антагоніста – російського мафіозі, який оберігає злочинні заощадження.

У березні 2021 року Серебрякова з дружиною побачили на світському заході в Москві. Відповідаючи на запитання журналістів про теперішнє місце проживання, він зазначив, що зараз мешкає не в Канаді, а в Росії:

Я живу зараз у Росії. Я й не виїжджав, власне кажучи. Я вивіз дітей, щоб навчити.

У 2021 році актор зіграв головну роль у душевній комедії «Іванівське щастя». Його персонаж – вахтовик Іван, який повертається додому поїздом. Пасажири змінюються, і він стає свідком історій, таких же різноманітних, як сама Росія. На початку 2022 року Олексій з’явився в комедії «І знову привіт!» з Андрієм Мерзлікіним.

Також Серебряков був зайнятий у головній ролі щонайменше у п’яти проєктах. Це детектив «Білий список», трилер «Шаленство», жорстка драма «Одиниця Монтевідео», пригодницький фільм «Скарби Івана Грозного», а також кримінальна стрічка «Син». Крім того, актор знявся у приквелі «Червоної шапочки», прем’єра якого була запланована на осінь 2022 року.

Чергового кримінального авторитета і водночас власника сміттєпереробного заводу, Зубова, Серебряков відтворив у драмеді від ТНТ «Неособисте життя». Звичайна провінційна родина, виснажена злиднями (Олена Лядова та Максим Лагашкін) зобов’язана протягом місяця повернути борг за розкішний автомобіль, що пішов під воду в річці.

Олексій Валерійович Серебряков у 2024–2025 роках він продовжує активну творчу діяльність, зокрема, зіграв одну з головних ролей у фільмі «Анора», який отримав визнання на міжнародному рівні.

Участь у фільмі «Анора»

У 2024 році Серебряков зіграв роль російського олігарха у фільмі «Анора» американського режисера Шона Бейкера. Стрічка отримала «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі, а в 2025 році здобула премію «Оскар» у номінації «Найкращий фільм».

У січні 2025 року Американська гільдія кіноакторів номінувала Серебрякова разом із колегами по фільму на премію за «Найкращий акторський склад» .

Громадянська позиція

У 2018 році Серебряков заявив, що національною ідеєю Росії є «сила, наглість і хамство», що викликало широкий резонанс у суспільстві.

У 2023 році актор оприлюднив відео про дівчинку з Горлівки, яка постраждала під час обстрілу. У цьому відео він не згадав про відповідальність Росії за війну, що викликало критику з боку українських ЗМІ.

Життя за кордоном

У 2012 році Серебряков разом із родиною переїхав до Канади, де вони отримали громадянство. Актор пояснив це бажанням, щоб його діти росли в іншій ідеологічній атмосфері.

Станом на 2025 рік Олексій Серебряков продовжує активно зніматися в кіно, беручи участь у міжнародних проєктах та отримуючи визнання за свою акторську майстерність.

Найкращі фільми

• 2024: «Анора»
• 2021: «Іванівське щастя»
• 2018: «Паломник»
• 2018: «Березка»
• 2018: «Ван Гоги»
• 2017: «Як Вітька Часник віз Льоху Штиря в будинок інвалідів»
• 2015: «Москва ніколи не спить»
• 2015: «Метод»
• 2015: «Фарца»
• 2014: «Левіафан»
• 2013: «Ладога»
• 2013: «Агент»
• 2012: «Три товариші»
• 2012: «Біла гвардія»
• 2012: «Синдром дракона»
• 2010: «Каденції»
• 2010: «Зв’язок часів»
• 2010: «ПіраМММіда»
• 2009: «Обитаючий острів: Схватка»
• 2009: «Чоловік у моїй голові»
• 2008: «Обитаючий острів»
• 2007: «Тиски»
• 2007: «Код Апокаліпсису»
• 2007: «Вантаж 200»
• 2007: «Свої діти»
• 2007: «Глянцевий журнал»
• 2006: «Жорстокість»
• 2005: «Втеча»
• 2005: «9 рота»
• 2005: «Жмурки»
• 2004: «Штрафбат»
• 2003: «Антикілер 2: Антитерор»
• 1991: «Афганський перелом»
• 1973: «Вічний поклик»

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”