Коріння в київських обрядах

Київ 80-х – це не лише архітектура, а й ритм фольклору, де юна Ніна вчилася чути пісні в шелесті дощу. З ранніх років занурена в мелодії: родинні вечори з народними мотивами, де голос ставав першим інструментом, а Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого – порталом до глибин. Освіта акторки перетворила допитливість на майстерність: тут, серед ескізів і вокальних етюдів, вона освоювала сопілку й перкусію, ніби збираючи пазл з уривків традицій. 

Ранні роки – час проб: студентські постановки, де імпровізація зливалася з етнікою, а перші кроки в театрі “Дах” відкрили сцену як алтар емоцій. Ніна швидко відчула: вокал – це не звук, а пульс землі, де кожна нота – міст до забутих ритуалів.

Театр що оживає привидами

Сцена “Дару” – її перша фортеця, де голоси й тіні танцюють у єдності. З 2000-х Ніна грає ролі, що пронизують: від містичних перформансів про жіночу долю до авангардних драм, де тіло стає перкусією оповіді. Театр не ремесло – це заклик: вистава “Пролог до Макбета” розкриває темряву влади як дзеркало хаосу, а проекти з Владом Троїцьким перетворюють глядача на соучастника трансформації. Тут, серед імпровізацій і оголених пристрастей, Ніна відточила мультиінструменталізм – від барабанів до струн, ніби оркестр у одній іскрі. Кожна роль – портрет часу: від трагічної провидиці до войовниці серця, де акторство стає порталом між епохами.

ДахаБраха як фольклорний шторм

Музика вривається як вихор. У 2004-му Ніна приєдналася до “ДахаБраха”, ансамблю, де етніка вибухає психоделією: її вокал – то протяжний плач лірників, то швидкий ритм бубна, що ламає бар’єри. Дебютний “Yahudky” 2006-го оживив мотиви в студійному хаосі, де фольклор зливається з роком і етно-джазом, а мандри світом – епосом, що зачарував від Лондона до Сан-Паулу. 

“Light” 2010-го – арена для синтезу, де голос Ніни кружляє з віолончеллю, ніби обряд пробудження в урбаністичному сні. Кожен альбом – трансмутація: “Vesnyanka” з перкусійними шквалами, “Alambari” 2016-го з бразильськими відлуннями, де Ніна співає про злиття культур. Ансамбль – її братство: фестивалі як Glastonbury чи WOMEX, де родинні мотиви переплітаються з треками, доводячи: українська душа – універсальний код.

Dakh Daughters як перформансний бунт

Паралельний світ – “Dakh Daughters”, де Ніна оживає як барабанщиця й вокалістка з 2012-го. Гурт – феміністичний вибух: її удари по тарілках і строфи про свободу рвуть стереотипи, ніби карнавал бунту в рок-театрі. Альбом “If I’m A Non-Entity, Why Do I Have A Sense Of Humour?” 2015-го – маніфест іронії, де голос Ніни переходить від шепоту до реву, а турне Європою – викликом патріархату. Кожна вистава – коктейль: перформанси з елементами цирку, де барабани стають серцебиттям революції. У цьому проекті Ніна не просто грає – вона провокує, перетворюючи сцену на арену, де жіноча сила стає гімном.

Твори що будять глибини

Музика Ніни – оркестр контрастів: ніжність ліричних мотивів поряд з потужними ударами, кохання в тіні міфів, надія в вихорі ритмів. У “ДахаБраха” її внесок веде: “Kolir” – гімн палітрі емоцій, де строфи про природу стають закликом до єдності. Саундтреки – її таємні перлини: музика до “Мавка. Лісова пісня” 2023-го оживила казку в кіно, де вокал Ніни шепоче з лісом, а документальні стрічки як “Porcelain War” 2024-го фіксують опір через звуки. Альбоми ансамблів – фреска: “Кш” 2013-го з езотеричними відлуннями, “Live at KOKA FM” що ловить енергію шоу, де аудиторія зливається в єдиний голос. Кожна композиція – краєвид: гуцульські полонини в ранніх, океанські хвилі в пізніх, де інструменти стають щитом проти забуття. Лауреатка YUNA, її творчість – міст між архаїкою й авангардом, де слухач торкається подиху нації.

Сцена як глобальний виклик

Подолання кордонів – поклик крові. Гастролі “ДахаБраха” – сага: від Roskilde в Данії до Rio de Janeiro, де Ніна несе вокал, що розбиває упередження. Колаборації з міжнародними майстрами – акценти: дуети з world music артистами надихають на гібриди, де українське коріння розквітає в ф’южні. Членкиня творчих гільдій, вона тче мережі: виступи на TED про магію фольклору, де ноти стають каталізатором змін. Робота на подіумах – її алхімія, бо в потоці гармоній вона знаходить рівновагу, ніби провидиця, що зцілює вібраціями.

Спадщина що відлунює безмежно

Ніна Гаренецька – не просто вокалістка, а жриця гармоній, що виросла від київських дощів до світових арен, від ритуалу до гімну. Її мелодії – дзеркало України: болісної, але завороженої в своїй містиці. З сцени вона співає про повернення як про новий обряд – з предками, з близькими, з вічністю. Майбутнє? Нові релізи, як “Відлуння лір”, де етніка зіллється з ембієнтом, перформанси, де голос стане ехо надії. Ніна нагадує: бути вокалісткою в ансамблі – як барабанщицею в хорі, ризикованим, але рятівним. Її арсенал звуків – маяк у темряві, іскра, що запалює свідомості, крок до безсмертя, де кожна вібрація – тріумф.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”