Ранні роки

Назли Ахтемівна Сеітаблаєва, народжена 11 січня 1995 року в Сімферополі, Автономна Республіка Крим, стала такою зіркою. Її життя – це полотно, де змішалися театральна спадщина батька, боротьба за ідентичність і нові горизонти в Європі. Актриса з п’ятнадцятьма ролями в кіно, вона не лише дочка знаменитого режисера Ахтема Сеітаблаєва, а й самостійна постать, що втілює історії про любов, втрату й надію.

Сім’я Назли – це серце її історії, де кримськотатарські корені переплітаються з творчістю. Батько, Ахтем Сеітаблаєв, режисер і актор, надихав її з дитинства, а мати з першого шлюбу подарувала любов до традицій. У Назли двоє молодших сестер і брат – Сафіє, Селім і Анатолій, а також велика родина, що залишилася в окупованому Криму. Особисте життя – як казка з чотирма країнами: у 2021-му вона вийшла заміж у Туреччині за бельгійця, чиє ім’я тримає в таємниці, а в 2023-му народила доньку, зробивши батька дідусем. Сімейне життя в Бельгії стало новим етапом, де вона балансує між материнством і кар’єрою. Цікаві факти: дебют у кіно в чотири роки в “Мамаї“, а в 2022-му відмовилася від ролі в серіалі “Віталька” через вимогу говорити російською, демонструючи принципи. Ще один штрих – її весілля в Кемері, Туреччина, поєднало українські й турецькі традиції, ставши символом єдності культур.

Дитинство в Сімферополі та перші кроки в кіно

Сімферополь 1995-го, з його кримськими пейзажами та теплом родинних вечорів, став колискою для Назли. Народжена в сім’ї депортованих кримських татар, вона з дитинства вбирала історії про вигнання 1944-го, що пізніше відбилися в її творчості. Батько, Ахтем Сеітаблаєв, режисер “Хайтарми”, водив її на знімальні майданчики, де в чотири роки вона дебютувала в “Мамаї” (2003), зігравши епізодичну роль. Шкільні роки в Криму пройшли в атмосфері театру: Назли відвідувала репетиції Кримськотатарського академічного музично-драматичного театру, де батько грав і ставив вистави. Після закінчення школи вступила до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, обравши акторський факультет. Ці роки сформували її стиль – емоційний, глибокий, з акцентом на кримськотатарську ідентичність.

Акторська кар’єра та перші ролі

У 2010-х Назли почала будувати кар’єру, спираючись на спадщину батька, але прокладаючи власний шлях. Після “Мамая” зіграла в “Хайтармі” (2013) – фільмі про депортацію кримських татар, де її роль дівчини-підлітка стала символом стійкості. У “Чужій молитві” (2017) вона втілила молоду кримську татарку, що рятує дітей під час війни, демонструючи драматичну глибину. Фільмографія налічує близько п’ятнадцяти ролей, включно з “Кіборгами” (2017), де вона зіграла епізод, і “Захаром Беркутом” (2018), де її героїня додала ліризму історичній сазі. Назли експериментувала: від короткометражок до великих проєктів, де її роботи відзначали за щирість. У 2019-му роль у “Ми є. Ми поруч” Романа Балаяна принесла похвалу критиків за тонке виконання. Цей період зробив її впізнаваною: від локальних фестивалів до міжнародних прем’єр.

Театральні експерименти та принципи

Паралельно з кіно Назли занурилася в театр. У Київському театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра вона дебютувала у виставі “Черга” (2015), де її гра вразила психологізмом. У “Ромео і Джульєтті” (2016) зіграла епізодичну роль, але її енергія запам’яталася. Назли відмовилася від російськомовних ролей: у 2022-му покинула кастинг “Вітальки”, коли продюсери наполягали на російській мові, демонструючи підтримку української культури. Її принципи – відображення кримськотатарської гордості, де сцена стала платформою для захисту ідентичності.

Особисте життя та переїзд до Бельгії

2021-й став поворотним: Назли вийшла заміж у Туреччині, в курортному Кемері, за бельгійця, чиє ім’я тримає в таємниці. Весілля поєднало турецькі, українські та кримськотатарські традиції – від танців до страв, символізуючи єдність. Переїзд до Бельгії відкрив нову главу: у 2023-му народила доньку, назвавши її ім’ям, що відображає кримські корені. Батько, Ахтем, став дідусем, радісно оголосивши про це в соцмережах, назвавши себе “Hart-baba” (кримськотатарською – “дід”). Життя в Європі – це баланс: материнство, акторські проби та підтримка України через благодійні проєкти. Назли не афішує деталей, але її Instagram сповнений ніжних моментів з донькою та спогадів про Крим.

Підтримка України та кримських татар

Після окупації Криму в 2014-му та повномасштабного вторгнення 2022-го Назли стала голосом кримських татар у Європі. Вона брала участь у благодійних вечорах, де збирали кошти на ЗСУ, і виступала на заходах, присвячених депортації 1944-го. Її творчість – від ролей до публічних звернень – підкреслює боротьбу за свободу. У 2023-му підтримала батька, який служить у ЗСУ з позивним “Саід”, ділячись його дописами про війну. Назли не просто актриса – вона амбасадорка культури, що нагадує світу про Крим.

Нагороди та визнання як актриси

Кар’єра Назли ще не сягає гучних премій, але її внесок визнаний. Участь у “Хайтармі” та “Чужій молитві” принесла похвалу на фестивалях, а роль у “Ми є. Ми поруч” номінувалася на локальних кінофорумах. Її гра відзначена за емоційність: критики хвалять здатність втілювати біль і надію кримських татар. Нетворт від ролей і європейських проєктів забезпечує стабільність, але справжнє визнання – від глядачів, які бачать у ній голос покоління. Назли не женеться за нагородами – вони приходять через щирість, роблячи її символом молодої України.

Сучасний етап та спадщина

У 2025-му, у 30 років, Назли живе в Бельгії, виховує доньку та планує нові ролі. Кастинги в європейських проєктах – від короткометражок до серіалів – на горизонті, а підтримка України лишається пріоритетом. Війна додала глибини: теми свободи й ідентичності в її творчості. Як мама й актриса, вона радить молодим: “Зберігай коріння, але не бійся зростати”. Спадщина Назли – у ролях, що розповідають про Крим, і в доньці, що несе її дух. Назли Сеітаблаєва – це зірка, що сяє крізь тіні, обіцяючи ще більше історій, що торкають серця.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”