Сімейне коріння

Майбутня акторка Мерилін Монро народилася 1 червня 1926 року в Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія, як Норма Джин Мортенсон. Її мати, Гледіс Перл Бейкер, працювала монтажницею на кіностудії, а батько залишився невідомим – за документами ним вважався Мартін Едвард Мортенсон, але Мерилін підозрювала, що її справжнім батьком був Чарльз Стенлі Гіффорд, колега матері. У Гледіс були серйозні проблеми з психічним здоров’ям, через що вона не могла повноцінно виховувати доньку. У Мерилін було двоє зведених брата і сестра від першого шлюбу матері, але вона дізналася про них лише в юності. Дитинство Норми Джин пройшло в прийомних сім’ях і притулках, що сформувало її прагнення до любові та безпеки, які вона шукала все життя.

Дитинство і юність

Дитинство Мерилін було сповнене нестабільності. Через шизофренію матері та її часті госпіталізації Норма Джин зростала в 11 різних прийомних сім’ях і провела два роки в дитячому будинку Лос-Анджелеса. У притулку вона отримала прізвисько «мишка» за сором’язливість, але вже тоді мріяла про сцену, надихаючись фільмами Джин Гарлоу. У 16 років, щоб уникнути повернення до притулку, вона вийшла заміж за сусіда Джеймса Догерті, працівника авіазаводу. Шлюб був радше вимушеним, але дав їй тимчасову стабільність. Під час Другої світової війни Норма Джин працювала на авіаційному заводі, де її помітив фотограф Девід Коновер. Його знімки для журналу Yank стали першим кроком до її модельної кар’єри.

Початок кар’єри

У 1945 році Норма Джин підписала контракт із модельним агентством Blue Book і почала зніматися для журналів, змінюючи ім’я на Джин Бейкер. Її яскрава зовнішність привернула увагу, і в 1946 році вона підписала контракт із 20th Century Fox, взявши псевдонім Мерилін Монро – на честь актриси Мерилін Міллер і дівочого прізвища матері. Перші ролі були епізодичними: вона з’явилася в стрічках «Небезпечні роки» (1947) і «Скудда-гу! Скудда-гей!» (1948), але її сцени часто вирізали. Проте Мерилін наполегливо вчилася акторській майстерності в Акторській лабораторії та брала уроки співу й танців.

Її перший помітний успіх прийшов у 1950 році з роллю другого плану в драмі «Асфальтові джунглі» та комедії «Все про Єву», де вона зіграла амбітну старлетку. Ці ролі показали її харизму, і студія почала бачити в ній потенціал. У 1952 році скандал із оголеними фото Мерилін із календаря 1949 року міг зруйнувати її кар’єру, але вона чесно розповіла про бідність, яка змусила її позувати, і публіка полюбила її ще більше за щирість.

Кінематографічний успіх

1953 рік став переломним для Мерилін. Її ролі в трилері «Ніагара», де вона зіграла фатальну красуню, та комедіях «Джентльмени віддають перевагу блондинкам» і «Як вийти заміж за мільйонера» зробили її зіркою. Її образ «дурненької блондинки» став культовим, хоча сама Мерилін прагнула серйозніших ролей. У 1955 році вона зіграла в комедії «Сверблячка сьомого року», де сцена з білою сукнею, що розвівається над вентиляційною решіткою метро, стала однією з найзнаковіших в історії кіно.

Щоб позбутися стереотипу, Мерилін заснувала власну продюсерську компанію Marilyn Monroe Productions і в 1956 році зіграла в драмі «Автобусна зупинка», отримавши схвальні відгуки критиків. Її роль у «Принці та хористці» (1957) разом із Лоуренсом Олів’є показала її комедійний і драматичний талант, а комедія «Дехто любить гаряченьке» (1959) стала її найбільшим хітом, принісши номінацію на «Золотий глобус». Останнім завершенним фільмом Мерилін стала драма «Неприкаяні» (1961), де вона зіграла розлучену жінку, працюючи разом із Кларком Гейблом.

Музична кар’єра

Мерилін була не лише актрисою, а й талановитою співачкою. Її чуттєвий голос зачарував слухачів у піснях «Diamonds Are a Girl’s Best Friend» із «Джентльменів» і «I Wanna Be Loved by You» із «Дехто любить гаряченьке». Її виступ на дні народження президента Джона Кеннеді в 1962 році з піснею «Happy Birthday, Mr. President» став легендарним через чутки про їхній роман. Хоча Мерилін не випускала сольних альбомів, її саундтреки до фільмів досі популярні, а її вокал залишається символом ніжності та спокуси.

Особисте життя

Особисте життя Мерилін було бурхливим і трагічним. Її перший шлюб із Джеймсом Догерті розпався в 1946 році через її кар’єрні амбіції. У 1954 році вона вийшла заміж за бейсболіста Джо ДіМаджо, але їхній шлюб тривав лише дев’ять місяців через його ревнощі до її слави. У 1956 році Мерилін одружилася з драматургом Артуром Міллером, якого вважала своїм інтелектуальним наставником. Вони розлучилися в 1961 році через напружені стосунки та її психологічні проблеми. Мерилін не мала дітей, хоча кілька разів втрачала вагітність, що глибоко її травмувало. Її романи з Джоном і Робертом Кеннеді, а також Френком Сінатрою, додавали драматизму її життю, але вона так і не знайшла справжньої любові.

Громадянська позиція

Мерилін була однією з перших зірок, які відкрито виступали проти расизму. У 1960 році вона домоглася, щоб джазову співачку Еллу Фіцджеральд запросили виступити в клубі Mocambo, де раніше забороняли виступи афроамериканським артистам. Вона також підтримувала рух за громадянські права та висловлювалася проти ядерних випробувань. Її дружба з політичними діячами, зокрема Кеннеді, додавала їй впливу, хоча й викликала суперечки.

Спадщина і вплив

Мерилін Монро залишила незгладимий слід у попкультурі. Її образи надихали Мадонну, Леді Гагу, Анну Ніколь Сміт і багатьох інших. Її фільми зібрали в прокаті еквівалент 2 мільярдів доларів у сучасних цінах, а її фотографії, зокрема роботи Енді Воргола, стали іконами мистецтва. Мерилін стала символом вразливості та сили, показавши, що за блиском слави ховається складна людська душа. Її життя, сповнене боротьби за визнання, досі резонує з тими, хто мріє подолати труднощі й досягти вершин. Навіть через десятиліття після її смерті Мерилін Монро залишається вічною зіркою, чий сяйво ніколи не згасне.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”