Дитинство та юність: У тіні війни та любові до слова

Майбутня письменниця Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищів, Київська область, Україна, у родині вчителів Василя та Зінаїди Костенків. Її батьки були інтелігентами, які прищепили доньці любов до знань і української культури.

Батько, Василь Костенко, був не лише педагогом, а й ерудитом, який знав кілька мов і намагався передати дітям широту світогляду. У 1936 році родина переїхала до Києва, де Ліна зростала в атмосфері, просякнутій літературою та патріотизмом.

Дитинство Ліни припало на складні часи: Друга світова війна, радянські репресії та Голодомор залишили відбиток на її світосприйнятті. У 1940-х роках її батька заарештували за звинуваченням у «націоналізмі», і він провів 10 років у таборах. Ця трагедія вплинула на Ліну, яка ще в юному віці відчула, що означає бути частиною нації, яка бореться за свою ідентичність.

Ліна рано почала писати вірші. Її талант проявився ще в шкільні роки, коли вона створювала поезії, сповнені чутливості та глибини. Після закінчення школи вона вступила до Київського педагогічного інституту, але згодом перевелася до Літературного інституту імені Максима Горького в Москві, який закінчила в 1956 році. Там вона познайомилася з іншими молодими поетами, такими як Роберт Рождественський і Євген Євтушенко, але її серце залишалося відданим Україні.

Кар’єра: Поетеса шістдесятництва та літературний бунт

Літературна кар’єра Ліни Костенко розпочалася в 1957 році з виходу дебютної збірки «Проміння землі», яка одразу привернула увагу критиків своєю щирістю та новаторським стилем. Наступні збірки, «Вітрила» (1958) і «Мандрівки серця» (1961), закріпили за нею статус однієї з провідних поетес «шістдесятництва» – покоління митців, які виступали проти радянської цензури та відстоювали свободу слова.

У 1960-х роках Ліна Костенко стала активною учасницею руху шістдесятників, які боролися за відродження української культури та мови. Її поезія була сміливою, часто із зашифрованими протестами проти тоталітарного режиму. Однак це призвело до конфліктів із владою. У 1963 році її збірку «Зоряний інтеграл» заборонили до друку, а в 1968 році — «Княжу гору».

З 1963 по 1977 рік твори Ліни Костенко фактично не видавалися, що стало для неї періодом «внутрішньої еміграції». У цей час вона писала «в шухляду», створюючи шедеври, які побачили світ лише через десятиліття.

У 1979 році вийшов роман у віршах «Маруся Чурай», який став вершиною її творчості. Цей твір, що розповідає про життя легендарної української поетеси XVII століття, поєднує історичну достовірність із глибоким ліризмом і вважається одним із найвизначніших творів української літератури. У 1987 році за цю книгу Ліна Костенко отримала Шевченківську премію — найвищу літературну нагороду України.

Інші важливі твори включають збірки «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987) і «Гіацинтовий сон» (1991). У 2010 році вийшов її перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», який став гострою сатирою на сучасне суспільство та відображенням її громадянської позиції. У 2020 році, у віці 90 років, Ліна Костенко видала нову поетичну збірку «Ріка Геракліта», підтвердивши, що її творча енергія не згасає.

Сім’я: Любов і підтримка

Сім’я відіграла важливу роль у житті Ліни Костенко. Її перший чоловік, Єжи Ян Пахльовський, польський письменник і перекладач, якого вона зустріла в Москві, став її підтримкою в молодості. У цьому шлюбі народилася донька Оксана Пахльовська (1956), яка стала відомою письменницею, літературознавицею та професоркою Римського університету «Ла Сап’єнца». Оксана успадкувала від матері талант і любов до української культури, а її переклади творів Ліни Костенко італійською мовою сприяли популяризації української літератури в Європі.

Другим чоловіком Ліни був Василь Цвіркунов, кінознавець і директор Київської кіностудії імені Олександра Довженка. У цьому шлюбі народився син Василь Цвіркунов-молодший (1962), який став програмістом і живе в США. Ліна Костенко завжди наголошувала, що сім’я для неї – це джерело натхнення та опори. Вона підтримувала тісні стосунки з дітьми, хоча її напружений графік і боротьба з цензурою часто залишали мало часу для родини.

Особисте життя Ліни Костенко залишалося поза увагою публіки, адже вона завжди була вкрай закритою щодо приватних деталей. Її любов до України та рідної мови стала головною темою не лише її творчості, а й сімейного виховання. Оксана Пахльовська згадувала, що мати вчила її пишатися своїм корінням і не боятися висловлювати правду.

Громадська позиція: Незламність і патріотизм

Ліна Костенко завжди була не лише поетесою, а й активною громадянкою. Вона підтримувала дисидентський рух у 1960–1970-х роках, підписуючи листи на захист ув’язнених українських інтелігентів, таких як В’ячеслав Чорновіл та Іван Дзюба. Її відмова співпрацювати з радянською цензурою зробила її символом опору.

Під час Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013–2014 років Ліна Костенко підтримувала протестувальників, закликаючи до захисту демократії та національної гідності. Її вірші, такі як «І все-таки до тебе думка лине», стали гімном для багатьох українців. У 2014 році вона різко засудила російську агресію проти України, а її виступи та поезія надихали на боротьбу за свободу.

Ліна Костенко відмовилася від звання Героя України в 2000 році, заявивши: «Я не приймаю нагород від влади, бо це політична біжутерія». Її принциповість і незалежність лише підкреслюють її статус моральної авторитетності.

Вплив і спадщина

Ліна Костенко – це не просто поетеса, а голос української душі. Її творчість стала мостом між поколіннями, поєднуючи історичну пам’ять, любов до рідної землі та боротьбу за свободу. Її вірші вчать гідності, мужності та любові, а її життя — приклад незламності перед труднощами.

У 2025 році, у віці 95 років, Ліна Костенко залишається живою легендою. Її твори вивчають у школах, цитують у промовах, а її ім’я стало синонімом української культури. Від маленького Ржищева до світової слави – Ліна Костенко довела, що поезія може бути зброєю, розрадою та вічним джерелом натхнення.