Дитинство та юність

30 вересня 1996 року в Києві Ірина Поплавська подарувала чоловікові доньку, успадкувавши його ім’я. Дитинство та юність акторки пройшли в Одесі, де вона мешкала до 20 років, після чого повернулася до столиці України. Прихильність до рідного міста прийшла далеко не одразу.

Дівчинка народилася в родині лікарів. Мати закінчила Одеський національний медичний університет та зараз працює в медичній компанії Into-Sana. Батько, на жаль, вже не живе. Він був патологоанатомом.

Незважаючи на свою благородну професію, подружжя тяжіло до мистецтва: чоловік співав, малював, грав на гітарі, писав вірші та прозу, а жінка мала відношення до живопису та навчалася в музичній школі. Тому батьки ніколи не тиснули та не наполягали на тому, щоб спадкоємиця пішла за їхнім шляхом, поважаючи її вибір.

«Мама розповідала, що на дитячих святах, коли мені було ще років три, я завжди виходила на сцену стрибком. У школі ж ненавиділа всі ці безглузді дитячі свята та не любила виходити на сцену в рамках необхідних заходів. Але бабуся по батьковій лінії казала, що завжди бачила в мені актрису», – ділилася підйомною зіркою українського кіно в інтерв’ю.

Слова підтверджуються архівними відеозаписами у персональному акаунті в «Instagram», де майбутня знаменитість, приїхавши в гості до дядька Юрія Вітюка та бабусі, побачила камеру та перуку та записала першу акторську сцену.

Вища освіта Ірина здобула у сучасній гімназії «Фонтанський», де стикалася з проявами знущань. Учениця-відмінниця не завжди дозволяла переписувати однокласникам, за що ті її прозвали «інтелектуалкою» та «комп’ютерником» і лише один раз застосували жорстку фізичну силу, сильно штовхнувши.

Незважаючи на те, що Поплавська ще у 12 років вирішила стати акторкою (на це вплинули розіграні сцени з повісті «Сім’я Кайдаша»), шлях на сцену виявився тривалим. У випускних класах дівчина, охоплена сумнівами, спочатку думала піти на лінгвістичне, тоді як вчителька алгебри наполягала, щоб підопічна зайнялася математикою.”

Зрештою, українка подала заявки на факультет ресторанно-готельного бізнесу Одеської національної академії харчових технологій, але швидко зрозуміла, що це не її ніша. Спонтанно ввівши в пошуковій системі «акторські курси», дочка медичних працівників півроку відвідувала індивідуальні уроки у викладача, а потім поїхала до Києва, нікому нічого не сказавши, і вступила до Міжнародного університету, потрапивши до майстерні Льва Сомова.

Театр

7 червня 2020 року випускниця КІМУ запрошувала підписників на вистави, де востаннє виступала у ролі студентки: «Ікар», «Собаки», «Міщанин у дворянстві» та «Оркестр». Через рік, 13 липня 2021 року, Поплавська поділилася з шанувальниками майбутніми планами.

У серпні разом із незалежним проєктом «Театральна біржа», де брали участь і ті, з ким вона навчалася чотири роки в університеті, Ірина готувалася вийти на сцену одеської Будинку клоунів – театру, що належить трупі «Маски», у двох згаданих вище останніх постановках, а також у виставі «Те, що приховують французи». Пост завершувався словами вдячності майстру Льву Сомову та колегам Аллі Бінеевій та Валерії Демченко «за всі їхні зусилля та таку можливість».

Фільми

6 вересня 2020 року Яна Бернадська зв’язалася з Іриною через соціальні мережі, запросивши на проби до української адаптації відомого американського «Дурнушки Бетті».

Цікаво, що кастинг-менеджер тоді не згадувала, на яку саме роль запрошувала дівчину. Проте, вона одразу все зрозуміла і прибула на прослуховування вже у вигляді (в її домі та досі зберігаються речі, в яких вона була) та максимально впевненій у собі.

Творці проєкту довго шукали гідну кандидатуру, яка б була близькою кожному – таку еталонну сусідську красуню, трохи безтурботу та зворушливу, але водночас з твердою позицією та переконаннями.

Нарешті, їхній вибір припав саме на Поплавську. Як зазначала головна продюсерка кіно- та телефільмів «1+1» Олена Єремеєва, «у дебютантки відчувалася певна ніжність та чарівність, вона близька та знайома, але з міцним характером та вірою у добро».

Особисте життя

Поплавська з радістю взаємодіє з зростаючою кількістю шанувальників, намагаючись відповісти на всі питання та повідомлення, які її хвилюють, у директорії.

Зовсім природна зеленоока блондинка (зріст 170 см при вазі 53 кг), яка використавла окуляри як частину свого унікального стилю, вважає головною людською рисою чесність і намагається їй відповідати. Тому вона не вагається поділитися інформацією про особисте життя та без зайвої скромності визнає, що зараз не перебуває у романтичних стосунках, а робота є її пріоритетом.

У персональному інстаграм-акаунті українська акторка часто публікує фотографії та відеоролики з улюбленою матір’ю та сірим котом на прізвисько Кокс, ділиться власними роздумами, цитатами з Бориса Гребенщикова та Олексія Щербакова, а також невідомими біографічними даними.

Ірина Поплавська зараз

7 лютого 2022 року, через півроку після прем’єри на українському телеканалі «1+1», на російському «Суббота!» розпочався показ «Моєї улюбленої Страшко» з Іриною Поплавською та Олександром Соколовим у головних ролях. Ця робота стала початком кінограматики випускниці Київського міжнародного університету.

Трансформація у образ Насті Глушко вимагала від акторки значних зусиль. Їй довелося суттєво змінити свій зовнішній вигляд, освіжити колір волосся, відмовитися від соціальних мереж, пережити психологічний стрес та безсоння, а також погодитися на брекети. Зокрема, в останньому пункті вона пішла ще далі і почала носити їх не лише під час зйомок, але й у повсякденному житті.

Фільмографія

• 2021 – «Моя улюблена Страшко»

Інтересні факти

• Українська акторка зовсім не є прихильницею спорту, проте любить бігати, плавати, виконувати розтяжки та займатися йогою. Вона мріє відвідати всі країни світу (за винятком, можливо, лише Північної Кореї, де «досі панує Радянський Союз»), а особистою настільною біблією вважає п’єсу «Двоє на гойдалках» Вільяма Гібсона.
• До ролей мрії Поплавська віднесла Гетель з «Двох на гойдалках», Гесіону з «Дому, де розбиваються серця» та А (92-річну жінку з початковою стадією хвороби Альцгеймера) з «Трьох високих жінок». Також вона хотіла б зіграти наркоманку, яка опинилася на соціальному бенкеті.
• Найбільш обманливим жахом знаменитості назвала віру людини в те, що з нею щось не так: «У 11-12 років у мене починали прорізатися голосові склади, він був низький, трохи хрипкий, і кожен вважав своїм обов’язком запитати: “Що у тебе з голосом, ти захворіла, чи куриш?”. І я починала вірити, що з голосом щось не так. До истерик доходило. Остаточно перестала соромитися свого голосу я припинила на четвертому курсі університету, коли нам потрібно було співати в дипломному спектаклі».
• У своєму прагненні бути максимально щирою з оточуючими, артистка доходила до того, що принципово відмовлялася користуватися парфумами.
• Чесність, людяність, «доброта» та ввічливість особистості київ’янки ставляться вище інтелектуальних здібностей.