Леді Дрім

Дата і місце народження

Ірма Григорівна Вітовська-Ванца (справжнє ім’я Ірина) з’явилася на світ 30 грудня 1974 року в чарівному Івано-Франківську, де карпатські вітри шепотіли перші казки, а галицькі корені батька з села Медуха стали першим актом її драматичного життя.

Школа і освіта

Дитинство в Івано-Франківську пройшло під знаком перших ролей у шкільних виставах, де гуцульські мелодії вчили її жестам душі. Справжній політ – Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, де у 1998-му, у майстерні народного артиста України Валерія Івченка, вона опанувала таємниці сцени, перетворюючи класичні тексти на сучасні мости між епохами.

Кар’єра

Карьєра Ірми – це симфонія від театральних дошок до великого екрану: з 1998-го – актриса Київського академічного Молодого театру, де сяє в понад 20 ролях – від Франтіхи у “За двома зайцями” Старицького до Лесі Українки в однойменній виставі. Паралельно – “Золоті Ворота” та Франківський драмтеатр, де ініціювала артпроєкт “Оскар і рожева пані” (2017) як членкиня руху StopБіль, зібравши понад 700 тисяч гривень на допомогу невиліковно хворим дітям і здобувши театральні нагоди. Кіно кличе з 2005-го: прорив у серіалі “Леся + Рома” як головна героїня приніс славу, а згодом – ролі в “Свати” (2008-2013), “Подорожники” (2017-2022), де її персонажі пульсують гумором і глибиною. Ключові фільми: “Поводир” (2014) Олега Скрипки, “Казка старого мельника” (2020) з роллю Параски Забрьохи, містична “Брама” (2018) – попри шквал критики, де грала головну роль, що розкрила її як драматичну силу. Продюсерка й громадська діячка: з 2022-го волонтерить у #StopWar, знімає документальні ролики про переселенців, організовує благодійні перформанси. Нагороди: “Кіноколо” (2015), “Золота Дзиґа” (2019), державні відзнаки за внесок у культуру. Її гра – не просто акторство, а катарсис, де комедія стає зброєю проти абсурду війни.

Сім’я

Сім’я для Ірми – як невідграна сцена: у 2004-му одружилася з бізнесменом і волонтером Вадимом Ванца, з яким виростили сина Аскольда (нар. 2006) – хлопця з карпатським духом, що наслідує батьків у творчості. Коріння з Галичини переплітається з київським ритмом, а приватні моменти ховаються за лаштунками, ніби секретний монолог, де любов – це опора в часи сирен.

Наша доба

Сьогодні, у 50, Ірма Вітовська-Ванца пульсує в серці Києва – у Молодому театрі, де прем’єри 2025-го, як “Леся Українка” з її роллю, стають гімнами стійкості. Під час війни – волонтерка й режисерка: з 2022-го веде проєкти #StopWar, знімає “Голоси” про біженців, організовує благодійні тури. У соцмережах – щоденник надії: від гумору про “подорожників” у окопах до роздумів про культуру як щит. Не ховається від реальності – грає її, нагадуючи: “Мистецтво – це не втеча, а місток до перемоги”, а карпатська душа в ній шепоче: “Ми вистоїмо, бо сміємося”.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”