Ранні роки: Дитинство в Уельсі

Майбутній актор Філіп Ентоні Гопкінс народився 31 грудня 1937 року в Маргамі, Порт-Толбот, Уельс, Великобританія. Його батько, Річард Артур Гопкінс, був пекарем, а мати, Мюріель Енн, допомагала в сімейній пекарні. Єдина дитина в сім’ї, Ентоні ріс сором’язливим і замкнутим. У школі Port Talbot Secondary School він мав труднощі з навчанням через дислексію, але захоплювався мистецтвом і музикою, граючи на фортепіано. У 15 років зустріч із актором Річардом Бертоном, уродженцем того ж міста, надихнула його на акторську кар’єру.

У 1957 році Гопкінс закінчив Королівський валлійський коледж музики і драми в Кардіффі, а згодом отримав стипендію в Королівській академії драматичного мистецтва (RADA) в Лондоні, яку завершив у 1963 році. Після цього він приєднався до Національного театру Великобританії під керівництвом Лоуренса Олів’є, де відточував акторську майстерність у п’єсах Шекспіра та інших класиків.

Початок кар’єри: Театр і перші ролі

Гопкінс дебютував у кіно в 1967 році, зігравши невелику роль у телевізійному фільмі “Блоха в її вусі“. Його перша помітна роль у кіно була в історичній драмі “Лев узимку” (1968), де він зіграв Річарда Левине Серце разом із Пітером О’Тулом і Кетрін Хепберн. Фільм приніс йому перше визнання, а його театральна кар’єра процвітала завдяки ролям у постановках “Гамлета” і “Макбета”.

У 1970-х Гопкінс знімався в телевізійних і кінопроєктах, таких як “Війна і мир” (1972) і “Казка про двох містах” (1980). Він також боровся з алкоголізмом, який загрожував його кар’єрі. У 1975 році Гопкінс прийняв рішення кинути пити, що стало переломним моментом. Його театральні роботи в Лондоні та Нью-Йорку, зокрема в п’єсі “Еквус” (1974), отримали схвальні відгуки.

Зірковий шлях: Ганнібал Лектер і світова слава

Справжній прорив відбувся в 1991 році, коли Гопкінс зіграв Ганнібала Лектера у трилері “Мовчання ягнят“. Його моторошна, але харизматична гра в ролі геніального психопата принесла йому “Оскар” за найкращу чоловічу роль, хоча він з’являвся на екрані лише 16 хвилин. Фільм став культурним феноменом, а образ Лектера – одним із найвідоміших у кінематографі. Гопкінс повернувся до ролі в “Ганнібалі” (2001) і “Червоному драконі” (2002), закріпивши свій статус.

У 1990-х Гопкінс зіграв у низці успішних фільмів: “Ті, що залишилися” (1993), де він отримав номінацію на “Оскар” за роль дворецького Стівенса, “Легенди осені” (1994) з Бредом Піттом і “Ніксон” (1995), де його портрет Річарда Ніксона був високо оцінений. У 2000-х він знімався в різноманітних жанрах: від драми “Тіньовий боксер” (2005) до фентезі “Беовульф” (2007).

Другий “Оскар” Гопкінс отримав у 2021 році за роль у драмі “Батько“, де зіграв літнього чоловіка, який страждає від деменції. У віці 83 років він став найстаршим актором, який отримав цю нагороду за головну роль. Серед інших помітних робіт – “Тор” (2011), де він зіграв Одіна, “Ной” (2014) і “Західний світ” (2016-2018), де його роль доктора Форда була центральною в серіалі HBO.

Сім’я Ентоні Гопкінса: Особисте життя

Особисте життя Гопкінса було непростим. У 1966-1972 роках він був одружений із актрисою Петронеллою Баркер, від якої має доньку Ебігейл (нар. 1968), актрису та співачку. Через його алкоголізм і зайнятість кар’єрою стосунки з донькою були напруженими, але згодом вони відновили спілкування. У 1973-2002 роках Гопкінс був одружений із Дженніфер Лінтон, але шлюб розпався через його часті зйомки за кордоном.

У 2003 році він одружився з колумбійською антикваркою Стеллою Аррояв, яку зустрів у Лос-Анджелесі. Пара живе між Малібу та Лондоном, і Стелла стала для Гопкінса джерелом підтримки та натхнення. Він часто називає її своєю “рятівницею”.

Підсумок: Жива легенда

Сер Ентоні Гопкінс – актор, чия кар’єра охоплює шість десятиліть, від театральних сцен до голлівудських блокбастерів. Від Ганнібала Лектера до ролей у Шекспірі, він демонструє рідкісну здатність поєднувати інтенсивність і витонченість. У свої 87 років Гопкінс продовжує зніматися, малювати та складати музику, залишаючись джерелом натхнення для мільйонів. Його життя – це історія про подолання труднощів, відданість мистецтву та вміння знаходити красу в кожному моменті.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”