Дитинство: 1 грудня 1935 року в звичайній єврейській родині народилася перша дитина. Нетті та Мартін Конінгсбергі назвали сина Стюартом Алланом, але цілий світ знає його як Вуді Аллена.

Хлопчик провів дитинство в Брукліні. Сім’я жила скромно, в оселі навіть не було книг, окрім Тори та декількох безкоштовних релігійних видань, отриманих у місцевій синагозі. Мартін був гравірувальником, але заробітку, який він приносив, не вистачало, і матері доводилося підробляти у квітковому магазині.

У хлопчика було чудове почуття гумору, він вмів демонструвати ілюзії та непогано грав у баскетбол. Проте школу він палко не любив. Невисокий на зріст, рудий та незграбний носій окулярів був об’єктом глузувань з боку однокласників. Після народження сестри в маленькій квартирі Конінгсбергів стало зовсім тісно, і йому не було де займатися.

Єдиним місцем, де юнак почувався добре, були кінотеатри. Після того, як гаснуло світло, він ніби відключався від реальності та занурювався у примарний світ кіно. Повертаючись з кінотеатру додому, підліток мріяв про свій фільм, в якому він буде грати на рівні з найвидатнішими акторами Голлівуду. Ще в школі Аллан почав писати оповідання, але довго не наважувався їх показувати комусь, окрім батьків. Нетті та Мартін із задоволенням слухали сина, але не розуміли його захоплення. Їм хотілося, щоб у нього було гідне життя, не таке важке, як у них самих, вони пророкували йому професію юриста.

Початок

Закінчивши школу, Аллан вступив до університету, однак не на юридичний факультет, а на курс кінематографії, що дуже засмутило батька. Ще більше розчарування батькам принесло швидке відрахування сина через неуспішність.
Протягом кількох років підліток виступав у нічних закладах, тішачись скромними коштами, які з гордістю приносив додому. У вісімнадцять років Аллан змінив ім’я, що не схвалили батьки. Але юного стендапера Вуді Аллена полюбили глядачі, його жарти були невимушеними та надзвичайно кумедними. Також Вуді створював комічні сценки для вже відомих гумористів, таких як Боб Хоуп та Бадді Хекетт.

Одного разу знайомий порадив йому надіслати декілька оповідань до журналів, і видавці погодились їх опублікувати. Твори Вуді надрукували у відомих «Евергрін» та «Нью-Йоркер». Незабаром блискучий стиль, іронія та відчуття смаку швидко принесли Вуді репутацію талановитого письменника.

У 1957 році молодий чоловік отримав посаду асистента режисера розважальних програм на телебаченні та невдовзі почав брати в них участь. Протягом декількох років Вуді здобув популярність як актор телевізійних шоу, знімаючись у програмах Енді Вільямса та Мерва Гріффіна.

Мрії здійснюються

Завоювання недосяжних голлівудських висот Вуді розпочав у 1965 році – написав сценарій до стрічки «Що нового, кицько?». До роботи над фільмом його запросив Чарльз Фельдман, якому не дуже подобався існуючий сценарій. Вуді мав його переробити, додати пікантних жартів та комічних ситуацій.

Окрім гонорару, молодий чоловік отримав бонус – невелику роль. Відомий Уоррен Бітті, який мав грати головну роль, виявив, що її було скорочено на користь ролі, відданої молодому сценаристу. Це не сподобалось зірці, і він з обуренням покинув проєкт. Замість нього запросили Пітера О’Тула, який разом з Пітером Селлерсом, французькою дівою Ромі Шнайдер та вродливою моделлю Капучине склав чудовий акторський склад фільму. І хоча «Кицька» мала комерційний успіх, вона нічим не вирізнялася серед кінострічок 60-х років, і увійшла в історію лише як перша робота Вуді Аллена.

Неслухняний геній фабрики мрій

Протягом періоду з 1966 по 2014 рік митець створив понад 50 кінострічок, до більшості з яких особисто розробляв сценарії та виконував головні ролі. Про його внесок у світову культуру можна написати безліч наукових праць, кожна його робота – дивовижний багатогранний витвір для справжніх поціновувачів. До появи цього майстра у кінематографі інтелектуальної комедії як окремого напрямку не існувало, саме він вважається засновником цього жанру. Кіно до нього було або ґрунтовним, або веселим.

Але йому вдалося поєднати гумор, почуття та важливі теми, що зробило його одним із найвидатніших діячів кіноіндустрії. З фільмів, створених цим митцем на початку режисерського шляху, виділяється стрічка 1977 року «Енні Холл». Це шостий фільм митця, перед цим він зняв комедії «Що трапилось, тигрова лілія?», «Банани» та декілька інших. Проте саме «Енні Холл» стане його візитною карткою та першою інтелектуальною комедією.

Стрічка отримала чотири премії «Оскар». Тут митець, по суті, розповідає власну життєву історію. Режисер зіграв самого себе, а його партнеркою була чудова Даян Кітон, яка на довгий час стала його натхненням. У фільмі також знялися Тоні Робертс, Джанет Марголін та зовсім юний Крістофер Вокен. Кінострічка одразу ж завоювала прихильність глядачів. Тонка та іронічна, вона – справжній шедевр кінематографічного мистецтва, як і всі наступні роботи цього майстра.

Також у цей період своєї творчості митець зняв свій відомий «Манхеттен», де знову говорив про себе. У чорно-білому стилізованому фільмі режисер відкрився глядачам більш глибоко. Вони плакали та сміялися разом із ним. Вражаюча щирість та самоіронія, а також акторська майстерність і краса Даяни Кітон закріпили за ним славу геніального режисера. Наступним етапом у творчості режисера стала стрічка «Розбираючи Гаррі».

Занепокоєння американського середнього класу з його буденністю, у 1977 році стрічка викликала гостру критику, де режисера знову дорікали використанням власної біографії.

Сюжет розгортається навколо подорожі персонажа до навчального закладу, з якого його колись виключили, а згодом нагородили почесним званням. Гаррі – письменник, він успішний та відомий. Проте раптом примари минулого постали перед ним, оголивши як самому Гаррі, так і глядачам його страхи: боязнь жінок, туга за коханням та жах перед смертю. Шлях, яким їде Гаррі, – це зв’язок, що об’єднує незвичну, так звану, нелінійну режисуру, метод, вперше застосований Алленом. Фільм створений за принципом мозаїки, фрагменти якої – уламки сподівань головного героя. У картині знялися Джуді Девіс, Демі Мур, Елізабет Шу. Роль Гаррі, звісно, виконав Вуді Аллен.

Твори періоду з 1980-1995 років вирізнялися своєрідною меланхолією, причиною чого режисер називав власні комплекси, з якими не міг впоратися самостійно. Тривоги та розчарування, а також невдачі в особистому житті потребували емоційного вивільнення, і не могли не вплинути на творчість майстра.

У картинах «Зоряний пил», «Зеліг», «Пурпурова троянда Каїра», «Ганна та її сестри», «Дні радіо», «Злочини та провини» режисер відобразив свої песимістичні настрої.

Основний герой його фільмів – це зазвичай сам режисер, зухвалий, іронічно поглядаючий на оточуючих крізь товсті лінзи окулярів, але слабкий і навіть безпорадний, якщо придивитися. Він приховує за дотепним сарказмом страх перед майбутнім, він відчайдушно сумує за безповоротно втраченим минулим. Витончені історії, що складаються з переплетінь романтичних, смішних і трагічних моментів людського життя, стали фірмовим стилем майстра.

У цей час улюбленицею Вуді стає Міа Фарроу, яка змінила Луїзу Лассер та Даян Кітон. У полотнах Вуді охоче брали участь Джина Роулендс, Шарлотта Ремплінг, Джефф Деніелс, Майкл Кейн та чудовий Макс фон Сюдов.

«Слава», що з’явилася згодом, з молодим Ді Капріо, та відомими Джо Мантенья і Джуді Девіс, стала ще однією оповіддю про невдаху від режисера, який перебуваючи на вершині популярності, жодним чином не міг збагнути, переможець він чи програшний.

Постановляючи перед собою високий стандарт, він намагався підстрибнути вище, зробити краще, перевершити самого себе. І «Слава» стала таким стрибком, незважаючи на повний комерційний крах стрічки та звичні їдкі зауваження критиків. Ленту гідно оцінять лише через декілька років, але саме після неї Вуді припинив читати відгуки та рецензії на свої фільми.

Протягом наступних кількох років митець представив декілька комедій, серед яких стрічки «Солодкий і кислий», «Дрібні шахраї» та «Ще дещо». Картини більше сподобалися глядачам та кінокритикам, вони не руйнували закономірності, встановлені, до речі, самим Алленом, були легкими та витонченими.

«Матч Пойнт» 2005 року не був ані комедією, ані гімном улюбленому Нью-Йорку, ані історією з життя режисера. Гостро поставлений соціальний детектив з елементами психодрами явно не був тією картиною, якої чекала публіка від Аллена. Майстер знову приголомшив обивателів, розкривши проблеми суспільства. У фільмі зіграли Джонатан Ріс-Майєрс і Брайан Кокс, а юній Скарлетт Йоганссон випала нагода зробити розкішну кар’єру.

Полотна 2007-2014 років, такі як «Вікі Крістіна Барселона», «Північ у Парижі», «Магія місячного світла» належать до європейського періоду творчості митця, який зазнав ганебних звинувачень у педофілії. Психологічні та дуже красиві, витримані в тональності нереальності подій, вони не є комедійними у загальноприйнятому розумінні цього слова.

Попри те, що персонажі Аллена постійно потрапляють у кумедні обставини, після перегляду цих стрічок у душі глядача залишається смуток, ніби післясмак від келиха вишуканого вина. Митці, які працювали з режисером, наприклад, Оуен Вілсон, Емма Стоун, Колін Ферт та Пенелопа Крус відзначали його майже самозречену відданість, а також привітне та вдячне ставлення до них.

У 2016 році вийшла «Життя світської левиці». У цьому творі Аллен знову звернувся до теми минулого, його іронія у фільмі не жорстока, вона м’яка та дуже сумна. Надзвичайної краси декорації, майстерно продуманий сюжет та блискучий акторський склад стрічки – це черговий тріумф Аллена над буденністю та метушнею, в якій минає існування більшості людей, які навіть не встигають помітити красу світу. «Життя світської левиці» – це перемога майстра над тими, хто наважився звинуватити його у педофілії. У фільмі знімалися Крістен Стюарт, Джессі Айзенберг та Стів Карелл.

У 2017 році Аллен завершив роботу над драмою «Колесо Фортуни». У картині взяли участь Кейт Вінслет та Джеймс Белуші, а також актор і музикант Джастін Тімберлейк. Улюблена тема режисера пронизує весь фільм, він знову повертається у минуле.

Особисте життя Вуді Аллена

Здавалося б логічним припустити, що режисер, який підкорив увесь світ своїм гумором, жартівник та оптиміст у житті. Але це не так. Відомо, що Вуді страждає від нападів меланхолії та іпохондрії. Аллен має безліч страхів, наприклад, він схильний до арахнофобії, тобто боязні павуків, а також взагалі всіх комах. Режисер не споживає рибу через страх задихнутися кісткою та не любить дрібні чаїнки у запареному чаї.

Відколи йому виповнилося 50, він кілька разів на день вимірює тиск та температуру тіла. Аллен панічно боїться смерті та регулярно проходить обстеження у найкращих лікарнях. Щодня режисер відвідує психоаналітиків.
Він зізнається, що йому жодного разу не вдалося знайти лікаря, який би допоміг позбутися нав’язливої потреби схопити кухонний клинок і бігати з ним вулицями за перехожими.

Режисер був у шлюбі декілька разів. Його першою дружиною стала Харлін Розен у 1956 році. Союз тривав шість років, згодом жінка говорила, що не очікувала такої деспотичності та несумісності з Вуді. Вона подала до суду на Аллена, оцінивши моральну шкоду, завдану його поведінкою, у значну суму, і виграла справу.

З наступною дружиною Луїзою Лассер він прожив ще менше. Побравшись у 1966 році, вони розлучилися в 1969. Причиною також став нестерпний характер Вуді та його захоплення Дайан Кітон.

Поява в житті режисера Мії Фэрроу започаткувала їхню співпрацю та тривалий нещасливий роман. Попри те, що Вуді та Міа не були одружені, у них є син – Ронан.

Причиною остаточного розриву знову стало захоплення режисера іншою жінкою. У ролі спокусниці виступила 22-річна прийомна дочка Мії Сун-І Превін, з якою режисер офіційно уклав шлюб у 1997 році.

Брудна історія

У 1992 році Міа заявила про домагання Аллена до Сун-І, а також до своєї іншої прийомної дочки Ділан. Ронан підтримав матір і виступив у суді на боці обвинувачення, відтоді відмовляється спілкуватися з Вуді Алленом. Незважаючи на його свідчення, суд зняв усі звинувачення з Аллена.

У 2016 році після показу в Каннах «Світського життя» Ронан і Ділан написали у своїх соціальних мережах нові звинувачення прийомного батька у їхньому збоченстві. Скандал розділив Голлівуд на тих, хто підтримує режисера, і на тих, хто став на бік Мії та її дітей. Підтримку висловили його колишні дружини та Дайан Кітон, а також Хав’єр Бардем, Шон Пенн, Оуен Вілсон, Мартін Скорсезе та Скарлетт Йоганссон.

Зараз поруч із Вуді, якому у 2017 році виповнилося 82 роки, постійно перебуває його вірна дружина Сун-І.
Її прихильність та допомога надзвичайно важливі для кінорежисера, який неодноразово висловлював вдячність своїй дружині.

В бесіді для видання «Нью-Йоркер» Сун-І закликала громадськість не звертати уваги на підлі інсинуації, а також зазначила, що ця застаріла неприємна ситуація негативно вплинула на самопочуття режисера.

Вуді Аллен сьогодні

У 2019 році відбувся вихід фільму «Дощовий день у Нью-Йорку», у зйомках якого брали участь Ель Фаннінг та Джуд Лоу. Романтична кінострічка отримала схвальні відгуки кінокритиків, а її загальний рейтинг перевищив «7» за версією «Кінопошуку». Водночас Вуді Аллен розпочав роботу над стрічкою «Фестиваль Рівкіна». Прем’єра картини відбулася у 2020 році.

Станом на травень 2025 року Вуді Аллен, якому виповнилося 89 років, залишається активним у творчій діяльності, продовжуючи знімати фільми та експериментувати з новими форматами.

Нові проєкти та літературний дебют

У вересні 2025 року очікується вихід першого роману Аллена під назвою What’s with Baum?. Це стане його дебютом у художній прозі, що свідчить про прагнення митця розширити межі своєї творчості.

Кінематографічна діяльність

Після прем’єри свого 50-го фільму Coup de Chance у 2023 році, Аллен планує розпочати зйомки нового фільму в Барселоні у 2025 році. Це підтверджує його намір продовжувати режисерську кар’єру, незважаючи на попередні заяви про можливе завершення творчого шляху.

Біографія та публічне сприйняття

У лютому 2025 року вийшла біографія Патріка Маꥳлліґана Woody Allen: A Travesty of a Mockery of a Sham, яка детально аналізує життя та кар’єру Аллена, включаючи суперечливі аспекти його особистого життя та звинувачення, що тривалий час супроводжують його ім’я.

Особисте життя та юридичні питання

У грудні 2024 року колишній особистий шеф-кухар Аллена подав позов проти нього та його дружини Сун-І Превін, звинувачуючи їх у незаконному звільненні через його службу в резерві армії США та питання щодо оплати праці .

Таким чином, Вуді Аллен продовжує залишатися активною фігурою в культурному просторі, незважаючи на суперечливе сприйняття його особистості та творчості.