Ранні роки: Дитинство в Брукліні

Майбутній режисер Вуді Аллен народився 30 листопада 1935 року в Бронксі, Нью-Йорк, хоча більшість джерел помилково вказують 1 грудня. У своїй автобіографії Apropos of Nothing він уточнює, що народився за кілька хвилин до півночі 30 листопада, але його батьки «посунули» дату на день вперед, щоб вона виглядала «охайніше». Аллен виріс у Брукліні в сім’ї єврейських іммігрантів ашкеназі. Його батько, Мартін Коніґсберґ (1900–2001), працював офіціантом, ювеліром-гравером і барменом, а мати, Нетті Черрі (1906–2002), була бухгалтеркою в сімейному делікатесі. У нього є молодша сестра Летті Аронсон (нар. 1943), яка згодом стала його продюсеркою.

Дитинство Аллена було типовим для бруклінської єврейської сім’ї, але не без напруги. Він описував стосунки з батьками як складні, особливо з матір’ю, чий темперамент залишив на нього значний вплив. У юності Аллен захоплювався магією, джазом (він навчився грати на кларнеті, захоплюючись саксофоністом Сідні Беше), спортом і кіно. У 15 років він почав писати жарти для місцевих газет, підписуючись псевдонімом Вуді Аллен, на честь джазового музиканта Вуді Германа. У 17 років він офіційно змінив ім’я на Хейвуд Аллен.

Аллен навчався в Midwood High School, де захоплювався баскетболом, але не проявляв особливого інтересу до академічних занять. Він вступив до Нью-Йоркського університету на спеціальність «кінематографія та комунікації» у 1953 році, але був відрахований через провал курсу з кіновиробництва. Пізніше він короткий час відвідував City College of New York, але також покинув навчання. Натомість Аллен самостійно вивчав сценарну майстерність і літературу, зокрема під впливом викладача письма Лайоша Егрі.

Сім’я: Складні стосунки та особисте життя

Сім’я Аллена була міцно пов’язана з єврейською культурою. Його дідусі й бабусі, іммігранти з Росії та Австрії, розмовляли їдишем, івритом і німецькою. Батьки, народжені на Нижньому Іст-Сайді в Мангеттені, передали синові любов до культури, але їхні бурхливі стосунки залишили слід на його світогляді. Аллен зізнавався, що мати іноді била його в дитинстві, що вплинуло на його ставлення до жінок і стосунків.

Особисте життя Аллена було не менш складним і часто потрапляло під пильну увагу ЗМІ. Він був одружений тричі:

Харлін Роуз (1956–1959): перший шлюб у 20 років закінчився розлученням через три роки.

Луїза Лассер (1966–1970): акторка, відома за ролями в ранніх фільмах Аллена, була його другою дружиною. Шлюб також закінчився розлученням.

Сун-Ї Превін (1997-дотепер): найвідоміший і найскандальніший шлюб Аллена. Сун-Ї, прийомна донька його колишньої партнерки Мії Ферроу, стала його дружиною, коли їй було 27, а йому 62. У них двоє прийомних дочок, Бечет Дюмен (нар. 1999) і Манзі Тіо (нар. 2000).

Аллен мав тривалі стосунки з акторками Даян Кітон (1970-ті) і Мією Ферроу (1980–1992). З Кітон він залишився близьким другом і співпрацював у багатьох фільмах, зокрема в Annie Hall, написаній спеціально для неї. Стосунки з Ферроу були складнішими: вони ніколи не жили разом, а мешкали по різні боки Центрального парку в Нью-Йорку. Разом вони виховували трьох дітей – біологічного сина Ронана Ферроу та прийомних Мозеса і Ділан Ферроу. У 1992 році стосунки розірвалися через скандал, коли Ферроу виявила оголені фото Сун-Ї в домі Аллена. Згодом Ділан Ферроу звинуватила Аллена в сексуальному насильстві, коли їй було сім років, що він категорично заперечував. Розслідування в Коннектикуті та Нью-Йорку не призвели до висунення звинувачень, але скандал серйозно вплинув на його репутацію.

Кар’єра: Від стендапу до кінематографічного генія

Кар’єра Аллена почалася в 15 років, коли він продавав жарти для газет за 200 доларів на тиждень. У 19 років його запросили до програми розвитку сценаристів NBC, де він писав для шоу, таких як The Ed Sullivan Show і The Tonight Show. У 1958 році він приєднався до команди Сіда Сезара разом із Мелом Бруксом і Нілом Саймоном. У 1960-х Аллен почав виступати як стендап-комік у клубах Грінвіч-Віллідж, створивши образ невротичного інтелектуала – «шибеника» (nebbish), який став його візитівкою. Його комедійні альбоми, зокрема Woody Allen (1964), отримали номінацію на «Греммі».

Перші кроки в кіно

Першим досвідом у кіно став сценарій до What’s New, Pussycat? (1965), де Аллен також зіграв невелику роль. Проте через конфлікти з продюсерами та акторами, зокрема з Пітером Селлерсом, він вирішив, що ніколи не працюватиме над фільмом без повного контролю. Його режисерським дебютом став What’s Up, Tiger Lily? (1966) – пародія, створена шляхом переозвучення японського шпигунського фільму. Першим повноцінним режисерським проєктом став мок’юментарі Take the Money and Run (1969).

Золоті роки

Аллен прославився завдяки романтичним комедіям, які поєднували гумор із філософськими темами. Annie Hall (1977) отримала чотири премії «Оскар», включаючи за найкращий сценарій і режисуру, і була названа Writers Guild of America найсмішнішим сценарієм в історії. Manhattan (1979) закріпив його статус майстра інтелектуальної комедії. У 1980-х він експериментував із драмами, такими як Interiors (1978) у стилі Інгмара Бергмана, і створив такі шедеври, як Hannah and Her Sisters (1986), що принесла йому ще один «Оскар» за сценарій.

Аллен також знімав комедії (The Purple Rose of Cairo, 1985), трилери (Match Point, 2005) і романтичні історії (Vicky Cristina Barcelona, 2008; Midnight in Paris, 2011). Його останній на 2023 рік фільм, Coup de Chance, знятий у Франції, став першим проєктом французькою мовою. Аллен відомий своєю дисципліною – він знімає фільми за скромними бюджетами, використовує довгі плани та імпровізацію, а також пише сценарії на друкарській машинці, уникаючи комп’ютерів.

Інші досягнення

Окрім кіно, Аллен написав понад десяток п’єс, зокрема Don’t Drink the Water (1966) і Play It Again, Sam (1969), які мали успіх на Бродвеї. Він також публікував гумористичні оповідання в The New Yorker і видав кілька збірок, таких як Without Feathers (1975). Аллен – талановитий кларнетист, який регулярно виступає з джаз-бендом у Нью-Йорку.

Погляд у майбутнє

Вуді Аллен у 89 років залишається активним режисером, хоча його кар’єра в США ускладнена через скандали. Його останній фільм Coup de Chance (2023) отримав змішані відгуки, але підтвердив, що Аллен не втратив здатності створювати історії. У 2025 році стало відомо, що восени вийде його перший роман, що є новим етапом у його творчості. Аллен продовжує надихатися літературою, філософією, психологією та Нью-Йорком, залишаючись вірним своєму стилю.

Незважаючи на суперечки, Аллен залишається іконою кінематографа. Його фільми, такі як Annie Hall чи Hannah and Her Sisters, увійшли до канону світового кіно, а його вплив на комедію та драму незаперечний. Аллен – це приклад того, як талант і дисципліна можуть створювати мистецтво, яке перетинає кордони, але також нагадування, що особисте життя митця може кидати тінь на його спадщину. Його історія – це суміш тріумфу, трагедії та невпинного прагнення творити, і ми з нетерпінням чекаємо, що він запропонує світу наступного.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”