Дитинство в Вертінгу

Майбутня модель Гвендолін Трейсі Філіппа Крісті народилася 28 жовтня 1978 року в містечку Вертінг, Західний Сассекс, Велика Британія, неподалік від мальовничих Саут-Даунс. Її мати була домогосподаркою, а батько працював у сфері продажів і маркетингу. У родині Гвендолін була єдиною дитиною, і її дитинство минуло в атмосфері підтримки, хоча не обійшлося без труднощів. З ранніх років вона вирізнялася незвичайним зростом – у підлітковому віці її зріст досяг 191 см, що стало причиною знущань однолітків через її високу статуру та андрогінну зовнішність.

У дитинстві Гвендолін займалася художньою гімнастикою і мріяла про професійну кар’єру в спорті. Вона демонструвала неабиякий талант, але травма хребта змусила її залишити це заняття. Цей момент став переломним: дівчина звернулася до мистецтва, зокрема до акторської гри. У шкільні роки вона зіграла головну роль у постановці «Леді Макбет», що пробудило в ній пристрасть до сцени. Батьки підтримали її рішення стати акторкою, хоча Гвендолін зізнавалася, що в дитинстві була дуже сором’язливою.

Освіта та перші кроки

Гвендолін навчалася в школі Warden Park у Західному Сассексі, а згодом вступила до Лондонського драматичного центру, який закінчила в 2005 році. Її наставником став відомий актор і режисер Саймон Каллоу, який допоміг їй розвинути акторські навички. Навчання було складним: викладачі часто критикували студентів, називаючи їх «нікчемними», щоб мотивувати до роботи над собою. Гвендолін згадувала, що багатогодинні заняття та психологічний тиск загартували її характер. У цей період вона також співпрацювала з фотографкою Поллі Борланд, яка в 2002 році обрала Гвендолін для серії фотографій «Зайчик». Ці зйомки, де акторка часто позувала оголеною, допомогли їй прийняти своє тіло та кинути виклик стереотипам про жіночність.

Театральна кар’єра

Творчий шлях Гвендолін розпочався з театру. У 2005 році вона зіграла Королеву в п’єсі Шекспіра «Цимбелін» разом із Томом Гіддлстоном, а в 2010 році – у постановці «Доктор Фауст» Крістофера Марло в Королівському театрі Манчестера. Вона також виконала роль Меґ Вайлдвуд у «Сніданку у Тіффані» в Theatre Royal Haymarket. Її театральні роботи отримували схвальні відгуки, а в 2009 році вона виступала на сцені London Palladium, демонструючи свою харизму та сценічну присутність.

Кінематографічний прорив

Кінодебют Гвендолін відбувся в 2007 році в короткометражному фільмі «Час хірурга» режисера Натаніеля Меллорса, де вона зіграла жертву. У 2009 році вона отримала невелику роль покупниці в «Імаджинаріумі доктора Парнаса» Террі Гілліама, де знялися Хіт Леджер, Джонні Депп і Ендрю Гарфілд. У 2010 році вона з’явилася в серії короткометражок «Ourhouse» та документальному серіалі «Сім епох Британії».

Гра престолів

Справжній прорив стався в 2011 році, коли Гвендолін отримала роль Брієнни Тарт у серіалі HBO «Гра престолів». Її героїня – висока, м’язиста воїтелька, яка мріє стати лицарем, – стала улюбленицею глядачів і читачів романів Джорджа Р. Р. Мартіна. Гвендолін ідеально втілила Брієнну, спираючись на власний досвід боротьби з булінгом через зріст. 

Для ролі вона пройшла інтенсивні тренування, набрала 6,4 кг м’язової маси, опанувала верхову їзду, фехтування та сценічний бій. Її прослуховування вразило творців серіалу: за словами Мартіна, вона з’явилася в гримі та костюмі Брієнни, і вибір акторки був одностайним. Дебют у серіалі відбувся 15 квітня 2012 року в епізоді «What Is Dead May Never Die». За роль Брієнни Гвендолін отримала номінацію на премію «Сатурн» у 2014 році та першу номінацію на «Еммі» в 2019 році за гру в останньому сезоні.

Зоряні війни та Голодні ігри

У 2015 році Гвендолін зіграла капітана Фазму в «Зоряних війнах: Пробудження Сили», ставши першою жінкою-антагоністкою в цій франшизі. Вона повторила роль у «Зоряних війнах: Останні джедаї» (2017) та озвучила персонажа в мультсеріалі «Зоряні війни: Опір» (2018) і грі Star Wars: Battlefront II (2017). Хоча роль Фазми була невеликою, її образ у блискучій броні став культовим, хоча й викликав критику через обмежений екранний час. Того ж року вона зіграла командувачку Лайм у «Голодних іграх: Переспівниця. Частина II», замінивши Лілі Рабе через конфлікт графіків.

Інші проєкти

У 2012-2014 роках Гвендолін грала Лексі/Люсі в британському серіалі «Чарівники проти прибульців». У 2013 році вона з’явилася в «Теоремі Зеро» Террі Гілліама, а в 2017 році зіграла Міранду Хільмарсон у серіалі «Вершина озера», роль для якої написала Джейн Кемпіон. У 2018 році вона зіграла мисливицю за головами Леді Джейн у «Темних умах» та Гвен у «Маленькій червоній сукні». У 2019 році Гвендолін виконала роль Джейн Мердстон у «Історії Девіда Коперфілда» та Терези в «Друзях назавжди». 

У 2022 році вона зіграла Люцифера в «Пісочному чоловікові» та директорку Ларису Вімс у «Венздей», який побив рекорди переглядів на Netflix. У 2024 році вона зіграла Ауру в сімейному фентезі «Робін Гуд і хранителі лісів», а в 2025 році стала оповідачем у грі Civilization VII та з’явилася в серіалі «Розрив».

Сімейне життя

Гвендолін Крісті не одружена і не має дітей. З 2013 року вона перебуває в стосунках із британським модельєром Джайлзом Діконом, відомим завдяки ексцентричним дизайнам. Пара підтримує одне одного в творчих проєктах: Гвендолін часто з’являється в сукнях Дікона на червоних доріжках, зокрема на BAFTA 2023, де її готичне плаття з чорними рюшами привернуло увагу преси. Чутки про романи з колегами, зокрема з Ніколаєм Костером-Валдау чи Патріком Вульфом, не підтвердилися.

Людина що змінює уявлення про красу

Гвендолін Крісті – це не лише акторка, а й символ боротьби зі стереотипами. Її унікальна зовнішність, поєднана з талантом і наполегливістю, зробила її іконою для тих, хто відчуває себе «інакшим». Від театральних підмостків до голлівудських блокбастерів, від Брієнни Тарт до Люцифера, вона продовжує надихати мільйони, доводячи, що справжня сила – у прийнятті себе та вірі в свою мрію. У 46 років Гвендолін залишається на піку кар’єри, обіцяючи нові вражаючі ролі.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”