Дата і місце народження

20 квітня 1949 року в маленькому містечку Клокет, штат Міннесота, США, на світ з’явилася Джессіка Філліс Лендж. Третя з чотирьох дітей у родині, де батько Альберт Джон Лендж мандрував як комівояжер і вчитель, а мати Дороті Флоренс тримала домашній затишок, Джессіка з дитинства звикла до мандрів. Родина переїжджала понад 18 разів – від Колорадо до Північної Кароліни, – тож її юність була як американський роуд-муві, де кожен новий край додавав штрихів до її вразливої душі.

Школа і освіта

Шкільні роки Джессіка провела в Cloquet High School, де випускний фото 1966-го закарбувало її як мрійливу дівчину з бунтарським вогником в очах. Отримавши стипендію на вивчення мистецтва та фотографії в Університеті Міннесоти, вона швидко закинула лекції заради поклику пригод. У 1971-му Париж став її наступною зупинкою: там Лендж опанувала мімічний театр під керівництвом Етьєна Декру, танцювала в Опері-Комік, а заодно відкрила для себе чарів французького кіно. Повернувшись 1973-го до Нью-Йорка, вона продовжила навчання акторській майстерності в HB Studio, паралельно заробляючи моделінгом для агенції Вільгельміни – адже навіть зірки іноді позирують, аби пережити голодний ранок.

Кар’єра

Карьєра Лендж – це епічна сага від скромних початків до вершин Олімпу. Усе почалося з провалу: 1976-го продюсер Діно Де Лаурентіс обрав її на роль у ремейку “Кінг Конг”, після грандіозного кастингу з 60 тисячами претенденток. Фільм став касовим хітом, але критики рознесли актрису вщент, прозвавши “картонною лялькою”. Та Джессіка не здалася – це був лише пролог.

1981-й приніс прорив: у еротичному трилері “Поштальйон завжди дзвонить двічі” навпроти Джека Ніколсона вона розкрила приховану чуттєвість, а 1982-го блиснула подвійним ударом – драматичною Франсес Фармер у біографічному “Франсес” (номінація на “Оскар”) та чарівною Джульєтою у комедії “Тутсі” з Дастіном Гоффманом, де здобула премію Академії за найкращу роль другого плану. З того моменту ролі сипалися рікою: від фермерської драми “Країна” (1984, номінація на “Оскар” і продюсерський дебют), через біопік “Солодкі мрії” (1985) про Петсі Клайн, до “Музичний автомат” (1989) і “Робінзон Крузо” (1997).

Театр став її пристрастю – від бродвейських “Довгої подорожі в ніч” (2016, “Тоні”) до “Материнської гри” (2023) з Джимом Парсонсом. Телевізор відкрив нові грані: серіал “Американська історія жахів” (2011–2015) приніс три “Еммі” за ролі від ексцентричної Констанс Ленг до відьми Фіони Гуд. З п’ятьма “Золотими глобусами” і статусом однієї з 10 актрис, номінованих на “Оскар” у двох категоріях за один рік, Лендж довела: справжній талант – як вогонь, що спалахує з попелу.

Сім’я

Сімейне життя Джессіки – це калейдоскоп любові, розлук і материнської сили. 1970-го вона одружилася з фотографом Пако Гранде, але шлюб розпався 1982-го на тлі її злетів. Роман з балетним генієм Михайлом Барішніковим подарував дочку Олександру “Шуру” Лендж Барішніков (1981), яка успадкувала артистичну вдачу. З 1982-го до 2009-го (офіційний розрив 2011-го) Лендж була парою з драматургом Семом Шепардом – їхній союз став легендою, а двоє дітей, Ханна Джейн (1986) і Семюел Вокер (1987), – живим нагадуванням про ту пристрасть. Сьогодні онуки (від Шури) додають тепла, а Джессіка пишається роллю бабусі, балансуючи між сценою і родинним вогнищем у Нью-Йорку та Міннесоті.

Сучсність

На 76-му році життя Джессіка Лендж – це жива ікона, що не втомлюється дивувати. 2023-го вийшла її нова бродвейська вистава “Материнська гра”, а біографія “Джессіка Лендж: Серце авантюристки” Ентоні Узарауска розкрила закулісся зірки. Активна в кіно й ТБ, вона паралельно розвиває фотографію – п’ять альбомів, від “50 фотографій” до “В Мексиці”, фіксують її допитливий погляд на світ. Живучи між Нью-Йорком і фермою в Вісконсині, Лендж бореться за права фермерів, волонтерить у благодійності та шепоче: “Я все ще мандрую – але тепер душею”.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”