У лабіринтах форми й порожнечі Дмитро Грек (Снігір) - це скульптор, що виліплює з глини й бронзи кордони душі: від маріупольських мрій до київських галерей, де кожна фігура - як шепіт про межі видимого, а війна перетворила його на голос опору, бо мистецтво, як і Україна, не ламається, а перероджується в новій серії рубців і надії.
1978 рік у Маріуполі, де промислові вітри з Азовського моря вирізьбили перші контури в душі хлопця, народився Дмитро Анатолійович Снігір – майбутній Грек, чиє справжнє прізвище згодом поступиться псевдоніму, що лунає як давньогрецький гімн формам.
Дитинство в портовому Маріуполі – це перші уроки глини, де руки юнака шукали форми в повсякденному. У 1993-му вступив до Миргородського художнього технікуму на відділення художньої кераміки, яке закінчив у 1997-му, освоюючи м’якість матеріалу як таємницю вічності. Того ж року – Харківський художньо-промисловий інститут (нині ХДАД), спеціалізація “Станкова і монументальна скульптура”, де з 1997-го по 2001-й вчився ковати об’єм. У 2001-му переїзд до Києва й трансфер до Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, яку завершив у 2004-му з дипломом “Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво”, кваліфікація “Художник-скульптор”. Освіта стала не стінами, а інструментами для експериментів з простором, де кераміка зустрічає бронзу, а ескізи – реальність.
Карьєра Грека – це серія контрформ і ландшафтів, де скульптура оживає як діалог з кордонами: з 2005-го по 2007-й – участь у пленерних семінарах з каменю під керівництвом Анатолія Сухоліта, що народили ландшафтні проєкти, де природа стає соратницею. З 2006-го – псевдонім “Дмитро Грек“ на виставках, бо “Снігір” звучав надто лірично для монументального. Учасник Трієнале скульптури НСХУ (2005), фіналіст конкурсу MUHi (2010).
Твори – бронза, скло, смола: серії “Портрет” (2014–2016, видання 2/10, продано на Phillips у Лондоні за топ-10 2017-го), “Дихання простору”, “Дівчина, що крокує” (парк Адамівського фонду), “Глина Адам”. Виставки – вихор: “Spaces. Boundaries. Borders” (Національний центр “Український дім”, Київ), “More than sculpture” (Art Ukraine Gallery), “Contemporary Ukrainian Artists” (Saatchi Gallery, Лондон, 2013), “Kylym” (Татарів, 2016), “Terrain Orientation” (NAMU, Київ, 2013), “Портрет із закритими очима” (M17, Київ). Член НСХУ, твори в приватних колекціях США, Ізраїлю, Європи; аукціони Goldens (“Portrait”, “Space Around”). Під час війни – благодійні проєкти, бо “скульптура – це не просто форма, а кордон, що тримає душу”.
Сім’я Снігіра – це тиха основа для гучних форм: ріс у маріупольській родині, де батьки, Анатолій і мати, закладали перші ескізи любові до мистецтва, але деталі – як приватна порожнеча в його скульптурах. Особисте життя тримає в тіні, аби фокус лишався на творах, а не на портретах, – одружений, але без зайвих ліній у публічному наративі.
У 47 Дмитро – у розквіті: живе й творить у Києві, де сирени додають ритму до серій про кордони й простір, а студія – лабораторія нових матеріалів. У 2025-му готується до виставок у Європі, колабів з фондами, бо “мистецтво – це дихання, що не зупиняється”. Волонтерить аукціонами для ЗСУ, меморіальними проєктами, інтерв’ю про опір. Плани? Нові ландшафти, де війна – не кінець, а нова текстура: “Форма народжується з болю, але веде до світла”.
Інформації про Дмитра Грека достатньо – його шлях від миргородської глини до лондонських аукціонів задокументований виставками, продажами й галерейними каталогами. Біографія виходить повною, як його контрформи, де порожнеча наповнена сенсом.
Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”
Увійдіть у свій обліковий запис