Дитинство, юність, сім’я

Майбутній журналіст Дмитро Гордон народився восени – 21 жовтня 1967 року в родині корінних киян Іллі та Міни Гордон. За документами хлопчика записали українцем, але за материнською лінією у нього єврейське коріння. Батьки були інженерами, Ілля Якович працював у будівельній галузі, Міна Давидівна – в економічній.

Вони мешкали в комунальній квартирі з вигодами у дворі, де сновили зграї щурів. Будинок знаходився на площі Льва Толстого, куди й привезли новонародженого. Перші роки за малюком доглядала бабуся, яка жила разом з батьками Дмитра. Очікувану окрему квартиру на Борщагівці родина отримала приблизно через півтора року після народження сина. Дві кімнати, власна кухня, ванна та туалет здавалися царськими палатами.

Єдина дитина в сім’ї зростав оточений любов’ю та турботою. Його рано навчили читати, але улюбленою розвагою хлопчика було розглядати географічні атласи, і до п’яти років він міг напам’ять перерахувати всі країни світу та їхні столиці.

До школи Дмитра віддали у шість років. В початкових класах він часто, на прохання вчительки, проводив уроки і навіть виставляв оцінки своїм однокласникам у журнал. Ніхто цьому не дивувався, оскільки Гордон вважався найкращим учнем і лідером класу. Відразу після п’ятого він перейшов у сьомий клас, а іспити з основних предметів склав екстерном.

Будучи учнем, з великим інтересом читав книжки, особливо захоплювався історією громадянської війни та революції 1917 року, військовими операціями під час Другої світової. У юнацтві він захопився футболом і полюбив театральне мистецтво, ці пристрасті супроводжували Дмитра впродовж усього життя.

Він здебільшого ріс надзвичайно скрупульозним хлопцем: якщо дивився кінофільм, то запам’ятовував не тільки імена всіх акторів, але цікавився подробицями їхніх життєписів, те саме стосувалося і улюблених пісень – юнак вивчав біографії поетів та композиторів, вивчав тексти напам’ять.

Вже у 15 років Гордон вступив до інженерно-будівельного коледжу. Вищу технічну освіту Дмитро здобув, але, за власним зізнанням, всі роки навчання відверто страждав, займаючись не тим, до чого тягнула душа. Батько з друзями виконували проєкти за нього, викладачі ставилися поблажливо, розуміючи, що інженером Гордон не стане.

Закінчивши третій курс, юнак був призваний на військову службу, служив там два роки. Лідерські якості проявилися і там: Дмитро почав командувати відділенням, до навчання в коледжі повернувся як сержант. На хвилі перебудови вирішив вступити до КПРС, але став лише кандидатом у члени партії.

Репортер, громадський діяч та митець

Незвичайною була розстановка Гордона після закінчення коледжу. Він пішов працювати не в проєктне бюро, або на будівництво, а одразу в редакцію «Вечірнього Києва». Керівництво видання клопотало про таке незвичайне призначення новоспеченого інженера перед адміністрацією КІСІ. Річ у тім, що Дмитро протягом навчання в технічному навчальному закладі активно публікувався в найпопулярніших київських газетах, до яких входив і «Вечірній Київ».

Своє перше інтерв’ю Гордон запам’ятав на все життя, його співрозмовником став легендарний півзахисник київського «Динамо» та збірної Радянського Союзу Леонід Буряк. Футболіст був кумиром Діми.

Перші публікації з’явилися на сторінках «Спортивної газети», а згодом, під час навчання, було створено безліч різноманітних матеріалів, які друкувалися навіть у «Комсомольській правді», а також в американських та австралійських засобах масової інформації.

Після кількох років роботи у «Вечірньому Києві», «Київських відомостях» та «Всеукраїнських відомостях», журналіст наважився заснувати власне видання – тижневу газету «Бульвар» (видається з 1995 року). Через десять років найпопулярніша та найрозповсюдженіша газета змінила назву на «Бульвар Гордона». Її наклад досягав шестисот тисяч примірників і поширювався не лише в Україні, але й у Росії, Америці та інших країнах з великою українсько-російською діаспорою.

За цей період видання пережило чимало випробувань. Зокрема, у 2000 році хтось залишив вибуховий пристрій у під’їзді, де знаходилася редакція «Бульвару». На щастя, його вчасно виявили та знешкодили за три хвилини до вибуху. А у 2014 році склад редакції зазнав значних змін через конфлікт між Україною та Росією. У 2019 році Гордон покинув посаду головного редактора, але газета продовжує виходити.

Одночасно з роботою над друкованим проектом, Дмитро розвивав телевізійну кар’єру. Програма «В гостях у Дмитра Гордона» збирала біля екранів телевізорів численну глядацьку аудиторію, оскільки журналіст майстерно та талановито проводив інтерв’ю з відомими особистостями.

Його стиль спілкування, щирий та зацікавлений, приваблював, завдяки чому відомі політики, спортсмени, митці розкривалися глядачам з несподіваного боку. Різними часами гостями студії ставали Борис Березовський та Микола Амосов, Ірина Білик та Олег Блохін, Леонід Бронєвой та Нані Брегвадзе…

У 2008 році керівництво Першого українського національного каналу припинило трансляцію проекту, пояснюючи своє рішення тим, що більшість гостей програми – російські знаменитості. Через кілька років Гордон повернувся в ефір.

На сьогоднішній момент їх вже понад п’ятдесят, включно з вісьмома томами під загальною назвою «Воїни неспокійних часів». Однією з новітніх у 2019 році вийшла праця «Зеленський та…», де теперішній очільник України постає в незвичній для глядачів манері.

Заснування видання

У 2013 році, на хвилі протестних виступів через припинення програми євроінтеграції українським урядом, Дмитро почав випускати онлайн-журнал «ГОРДОН». Гостра соціально-політична спрямованість видання залучила до нього увагу чисельних читачів. Веб-сайт Дмитро створив разом з дружиною, Олесею Бацман, яка стала його головною редакторкою.

Трансляція на YouTube

У 2015 році програму «У гостях у Дмитра Гордона» знову припинили. Причиною цього стало неприємне для влади спілкування з колишнім головою столиці України Леонідом Черновецьким. Дмитро переніс формат проєкту на YouTube і продовжив працювати.

В той самий період журналіст вирішив зайнятися політикою. Перемога у 2014 році на виборах до столичної ради принесла незалежному кандидату Гордону місце депутата. У 2015 році 38-й виборчий округ знову довірив Дмитру представляти свої інтереси в міськраді.

Але після того, як відбулося засідання щодо перейменування Московського проспекту на проспект імені Степана Бандери в Києві, Гордон добровільно відмовився від депутатських повноважень. Він був єдиним, хто проголосував проти такого рішення, називаючи його переходом з однієї маніакальності в іншу:

Якщо раніше вулиці називали на честь комуністичних тиранів, катів та кумирів, то тепер – на честь нацистів та їхніх поплічників.

Дмитра обурив той факт, що депутати не звертають уваги на наявні документальні свідчення злодіянь представників Степана Бандери та Романа Шухевича і дуже швидко «забули» про кривавий розстріл беззахисних людей у Бабиному Яру.

Навіть німці, зазначав кореспондент, були надзвичайно здивовані ворожістю екстремістів, з якою ті глузували над беззахисними громадянами.

Тому Гордон вирішив, що в такому депутатському складі йому не буде місця. Проте, повністю відійти від політичної діяльності Гордону не вдалося. На парламентських виборах 2019 року його обрали керівником штабу партії «Сила і гідність». Під час президентської кампанії того ж року він підтримав Володимира Зеленського, з яким неодноразово проводив бесіди.

Багатогранна природа Гордона проявилася й у сфері розваг. У творчому доробку Дмитра є сім платівок із піснями у його виконанні, вісім відеокліпів у дуетах з відомими виконавцями, такими як Валерій Леонтьєв та Олександр Розенбаум, Тамара Гвердцителі та Наталя Могилевська, Руслана Писанка та Наталя Бучинська. Загалом він записав понад шістдесят композицій, серед яких гостра сатирична сценка для телеведучого Володимира Соловйова, який образливо висловився про українського колегу в прямому ефірі. Реакція Гордона була музичною та досить їдкою.

Знову з екрану телевізора лунає голос Соловйова. Він стверджує, що у всьому винні то Зеленський, то Гордон. Від такого розпалу у нього починає боліти голова. Його називають у Росії «Наш вечірній балакун».

У 2017 році інтернет-проєкт «ГОРДОН» перетворився на телевізійну програму на каналі «112 Україна». Найбільшу увагу привернули інтерв’ю Дмитра з колишньою народною депутаткою Оленою Бондаренко та колишньою прокуроркою Криму Наталією Поклонською. Незабаром журналіст припинив співпрацю з телеканалом, вважаючи, що його контролює кум президента Росії Володимира Путіна Віктор Медведчук. Він почав розвивати новий щотижневий проєкт на YouTube-каналі «Гордон по четвергах», де відповідає в прямому ефірі на запитання глядачів, висловлює свою думку про все, що відбувається у світі.

Бесіда з Наталією Поклонською

У 2020 році «В гостях у Гордона» побувало чимало відомих людей, зокрема й досить суперечливих.

Відбулася розмова з сумнозвісним актором Олексієм Паніним, а невдовзі після цього в студії з’явився Ігор Стрєлков (Гіркін), оголошений у 2014 році міністром оборони ДНР. Українські ЗМІ засудили Гордона, а особливо активні громадяни організували акцію протесту. Журналіст повідомив, що матеріали розмови зі Стрєлковим (як і раніше з Поклонською) координувала СБУ, а потім їх було передано до Гаазького міжнародного трибуналу.

Бесіда з незмінним лідером ЛДПР Володимиром Жириновським, що відбулася влітку того ж року, так і не вийшла в ефір. Гордон пояснив, що за висловлювання Володимира Вольфовича їм обом загрожував би тюремний термін. Жириновський українського суду не злякався, аудіозапис розмови було ним оприлюднено в мережі інтернет.

Фільм Дмитра Гордона про блокаду Ленінграда

Про політику, музику та відомих людей відбулася бесіда з Тіною Канделакі. А в липні Дмитро вразив інтернет-аудиторію документальним фільмом про блокаду Ленінграда, створеним ним на основі розповідей тих, хто пережив її.

Однією з найбільш резонансних розмов Дмитра стала бесіда з президентом Республіки Білорусь Олександром Лукашенком (серпень 2020 року, напередодні президентських виборів та хвилі всенародних протестів). Гордон зазначив, що це перше інтерв’ю білоруського президента для YouTube-формату, а попросив його дати син Лукашенка, Микола, який переглядає всі випуски програми Дмитра. Розмова тривала понад дві години.

Деякі опозиціонери назвали його нищівним для президента Росії. Білоруський лідер, немов жартуючи, сказав, що Володимир Путін «залишився останнім диктатором у Європі» і нікому не довіряє. Але Лукашенко одразу виправився і заявив, що для політика це дуже цінна риса.

Відомий український журналіст після бесіди та голосування у Білорусі висловив думку, що глава Росії прагнув до формування єдиної держави, проте лідер сусідньої країни не дав згоди, що нібито викликало неприязнь з боку російського президента.

Через дії білоруського очільника, російському політику знову довелося балотуватися на найвищу посаду, оскільки законодавство РФ не дозволяло цього. Найлегший шлях для нього полягав у тому, щоб Білорусь увійшла до Союзної держави, і тоді він міг би законно стати її президентом. Але білоруський лідер відмовився (і вчинив правильно), тому російському політику довелося вдатися до подовження терміну перебування при владі, до цього фарсу… Звісно, це посилило ворожість російського президента до білоруського.

15 серпня відомий телеведучий звернувся через свій канал на платформі YouTube до президента Білорусі та громадян цієї країни з роз’ясненнями щодо резонансної розмови з Олександром Григорьєвичем, а також висловив власне бачення подальшого розвитку подій у Білорусі. Він з жалем зазначив, що глава держави порушив власну обіцянку та направив збройні сили проти власного народу. Телеведучий також висловив повну впевненість у тому, що білоруський лідер не зможе утриматися при владі.

Особисте життя телеведучого

Деякі джерела стверджують, що телеведучий укладав шлюби чотири рази, від яких народилося четверо дітей. Насправді, він був одружений двічі. З першою дружиною, Оленою Сербіною, він познайомився у Києві, де вона навчалася на корекційного педагога. Але, за чутками, основною діяльністю першої дружини були ворожіння та екстрасенсорика. Жінка під іменем «провидиці Ради» гастролювала країною, на території Росії шахрайство було викрито, і Олена швидко згорнула «бізнес», вклавши кошти в газету «Бульвар».

З Сербіною телеведучий прожив до 2011 року. У шлюбі народилося четверо дітей. Найстарший, Ростислав (1992 року народження), випускник Київського інституту міжнародних відносин, фотограф-аматор. Другий син, Дмитро (1995 року народження), має звання чотириразового чемпіона Європи (юніори) з єдиноборств. Закінчив Бостонський музичний коледж, створює інструментальну музику.

Дочка Єлизавета (1999 року народження) завершила навчання у школі, а син Лев (2001 року народження) все ще здобуває знання.

У жовтні 2011 року Дмитро вперше з’явився на власному святкуванні дня народження у компанії іншої дами, яку він представив оточуючим як Олесю. Це була журналістка Олеся Бацман, колишня редакторка програми Савіка Шустера. За три роки до того, як Гордон запропонував їй руку та серце, дівчина брала в нього інтерв’ю для програми «Шустер live». Попри майже двадцятирічну різницю у віці, Бацман вийшла заміж за Дмитра, а через рік народила їх першу спільну донечку Санту.

У 2016 році у родині з’явилася друга дочка, яку назвали Алісою. Журналістка почала займатися просуванням сайту «ГОРДОН», і чоловік постійно захоплювався у соціальних мережах тим, що здійснилася його головна мрія: у нього не лише гарна, але й розумна дружина. Напередодні 52-річчя Гордона, Бацман народила третю дівчинку. Дочку назвали Ліаною. Щасливі батьки розмістили на своїх сторінках фото з новонародженою, і підписники не лише вітали свого кумира з днем народження, але й бажали всього найкращого головному подарунку іменинника. Сам Дмитро зізнався, що щасливий у сімейному житті.

Дмитро Гордон сьогодні

Дмитро Гордон продовжує брати докладні інтерв’ю у видатних особистостей шоу-бізнесу. Серед його гостей у 2021 році опинилися репери Фейс та Моргенштерн, які відкрилися шанувальникам Дмитра з нового боку. Також Гордон жартома взяв повноцінне інтерв’ю у власного сина.

Дмитро Гордон станом на 2025 рік залишається однією з найвідоміших медійних персон України, активно висвітлюючи події війни, займаючись волонтерством та продовжуючи свою творчу діяльність.

Гордон продовжує розвивати свої YouTube-канали «Дмитро Гордон» та «У гостях у Гордона», які мають мільйони підписників. У своїх інтерв’ю він обговорює актуальні теми, пов’язані з війною, політикою та культурою. Крім того, він є автором 55 книг, близько 100 пісень та восьми кліпів.

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Гордон активно підтримує Збройні сили України. Він ініціював збір коштів на закупівлю розвідувальних дронів DJI Mavic 3 для українських військових. Станом на жовтень 2024 року він передав 200 дронів, витративши на це близько $450,000. Кошти надходили від продажу мерчу, NFT-колекції Super Gordon та пожертвувань глядачів.

Переслідування з боку РФ

У липні 2024 року російський суд заочно засудив Гордона до 14 років ув’язнення за нібито «публічні заклики до тероризму» через його висловлювання проти Путіна та Лукашенка. Журналіст назвав це «високою оцінкою» своєї діяльності та заявив, що продовжить боротися за перемогу України.

Особисте життя

Дмитро Гордон одружений з журналісткою Олесею Бацман. У нього троє синів: двоє – Дмитро та Лев -живуть у США, мають американське громадянство та займаються музикою і бізнесом відповідно. Третій син, Ростислав, мешкає в Європі та непридатний до військової служби за станом здоров’я.

Цитата

«В мене нема мети, окрім однієї. Вона сходиться з вашою метою, з метою інших мільйонів українців – перемогти цю потвору, нарешті закінчити все», – Дмитро Гордон.

Станом на 2025 рік Дмитро Гордон продовжує активно працювати в медіа, підтримувати ЗСУ та висловлювати свою громадянську позицію, залишаючись впливовою фігурою в українському інформаційному просторі.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”