Сповіщення
Андрій Жолдак
Останні новини
ДЕТАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ
У вирі театрального хаосу, де Шекспір танцює з Кафкою, а сцена стає порталом до підсвідомості, Андрій Жолдак творить спектаклі як шаманські ритуали. Цей київський режисер, чий авангард струмує від України до європейських сцен, розриває шаблони: від "Гамлета" в палаючій воді до "Мадам Боварі" в цифрових джунглях, де кожен жест - це вибух, що змушує глядача забути про час і шукати себе в уламках дзеркал.
Дата і місце народження
Андрій Валерійович Жолдак народився 16 листопада 1962 року в Києві, де ритми Дніпра й театральна династія батьків – режисера Валерія Жолдака та актриси Алли Підлужної – вплели в нього любов до сцени ще до першого подиху.
Жолдак жартує, що його “Гамлет” у Вроцлаві “потопив” сцену – вода й вогонь як декорації змусили глядачів забути про реальність, ніби Шекспір зійшов із розуму.
Школа і освіта
Дитинство у театральних кулісах, де батьки ставили класику, стало першим уроком: театр – це не гра, а магія. У 1989 році він закінчив Державний інститут театрального мистецтва в Москві (ГІТІС), майстерню Марка Захарова та Анатолія Ефроса, де вчився не імітувати, а руйнувати – перетворюючи тексти на візії, що палають. Додаткові курси в Європі – від Польщі до Німеччини – вчили його змішувати авангард із технологіями, роблячи сцену космосом.
Його “Мадам Боварі” в Бухаресті (2006) використала цифрові екрани до того, як це стало трендом, – Флобер танцював у пікселях, ламаючи межі класики.
Кар’єра
Карьєра Жолдака – це театральна революція: дебют у 1980-х у Київському театрі імені Лесі Українки, де його “Три сестри” Чехова вразили критиків радикальним поглядом. У 1990-х – робота в Україні, Росії, Польщі, де “Гамлет” (2002) у Вроцлаві з водою та вогнем став маніфестом: сцена як стихія. З 2000-х – Європа: Німеччина, Фінляндія, Румунія, де його “Мадам Боварі” (2006) у Бухаресті з цифровими екранами змінила уявлення про Флобера. Понад 50 постановок: “Ромео і Джульєтта” (2004, Москва), “Орфей і Еврідіка” (2008, Гельсінкі), “Анна Кареніна” (2012, Берлін) – кожна вистава як ритуал, де актори не грають, а проживають транс. Кіно: “Три сестри” (2004), експериментальний фільм, що не вийшов у прокат, але здобув культовий статус. Нагороди: премії за режисуру на фестивалях у Единбурзі, Авіньйоні, Гран-прі в Белграді (2007). З 2014-го – бойкот Росії через анексію Криму, переїзд до Німеччини, де його “Електра” (2020) у Штутгарті стала цифровим лабіринтом. В Україні – постановки в Харкові (“Фауст”, 2019) і Києві (“1984”, 2021), де війна стала частиною сценографії. Жолдак – не режисер, а архітектор снів, чиї спектаклі в колекціях європейських театрів нагадують: театр – це не вистава, а подорож у підсвідомість.
Бойкот Росії з 2014-го став маніфестом: відмовився від постановок у Москві, назвавши анексію Криму “кінцем їхнього театру”, і переїхав до Німеччини.
Сім’я
Сім’я для Жолдака – як сцена без декорацій: батьки-режисери подарували йому театр у ДНК, а сестра, актриса Лариса Жолдак, була партнеркою в ранніх постановках. Приватне життя – за лаштунками, ніби таємний сценарій, де кохання й втрати ховаються в метафорах його робіт, але натхнення з родинного Києва пульсує в кожній постановці.
У “1984” (2021) у Києві війна стала частиною сценографії: сирени вплелися в звук, а актори грали під реальними вибухами, ніби Оруелл ожив у реальності.
Наша доба
Сьогодні, у 62, Андрій Жолдак творить між Києвом і Берліном, де війна не зупинила його: у 2025-му – прем’єра “Макбета” у Відні, де цифрові проекції й лазери перетворюють Шекспіра на постапокаліпсис. У соцмережах – маніфести про театр як “машину снів”, волонтерські проєкти для ЗСУ, лекції про авангард. Не емігрант, а мандрівник: “Театр – це опір хаосу, де Україна – мій вічний Гамлет”, а його постановки – це заклик не забувати, що мистецтво лікує рани нації.
Його спектаклі – ритуали: актори тренуються як шамани, а глядачі, за його словами, “не дивляться, а проживають транс”, де театр – це машина снів.
Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”
