Андрій Тарковський
ДЕТАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ
Андрій Тарковський - це кінематографічний поет, чиї фільми - мов духовні одкровення, що переносять глядача у вимір снів, пам’яті та вічності. Його твори, сповнені символізму й медитативної краси, зробили його легендою світового артхаусу.
Дата і місце народження
Андрій Арсенійович Тарковський народився 4 квітня 1932 року в селі Завражжя, Івановська область, СРСР (нині Росія). Його батько, Арсеній Тарковський, був відомим поетом і перекладачем, а мати, Марія Вишнякова, – випускницею літературного інституту, яка працювала коректором. Дитинство Андрія минуло в Москві та Юр’євці, де природа й сільська тиша сформували його чутливість до краси. У воєнні роки, евакуйований із матір’ю, він пережив голод і втрати, але любов до літератури, музики Баха та картин Рубльова заклали основи його творчості. У 10 років він уже малював і мріяв про кіно, натхненний фільмами Чапліна й Ейзенштейна.
Школа і освіта
Тарковський навчався в московській школі № 554, де захоплювався літературою та малюванням, але був середняком через мрійливу натуру. У 1951-1953 роках він вступив до Московського інституту сходознавства, але кинув через брак інтересу. Потім працював геологом у Сибіру, що дало йому досвід самотності й природи, відображені в його фільмах.
У 1954-му вступив до ВДІКу (Всесоюзний державний інститут кінематографії) на режисерський факультет під керівництво Михайла Ромма. Там він вивчав Достоєвського, Бергмана й Куросаву, знявши короткометражки “Убивці” (1956) і “Сьогодні відпустки не буде” (1959). У 1960-му закінчив ВДІК із дипломним фільмом “Каток і скрипка”, який отримав приз на Нью-Йоркському студентському фестивалі.
Кар’єра
Кар’єра Тарковського – це сім повнометражних фільмів, кожен із яких – шедевр, що боровся з радянською цензурою. Дебют “Іванове дитинство” (1962) про хлопчика-розвідника у війні здобув “Золотого лева” у Венеції та зібрав 1 мільйон рублів. “Андрій Рубльов” (1966), епопея про іконописця, була заборонена в СРСР до 1971-го, але отримала приз FIPRESCI в Каннах і зібрала 2,5 мільйона рублів. “Соляріс” (1972), адаптація роману Лема, стала культовою, отримавши Гран-прі Канн і зібравши 4 мільйони рублів. “Дзеркало” (1975), автобіографічна мозаїка, була обмежена в прокаті, але визнана шедевром за кордоном.
Через тиск цензури Тарковський емігрував у 1982-му. “Ностальгія” (1983), знята в Італії з Олегом Янковським, отримала приз Канн за режисуру. Останній фільм, “Жертвоприношення” (1986), знятий у Швеції з Ерландом Юзефсоном, здобув Гран-прі Канн і BAFTA за іноземний фільм. Фільми Тарковського зібрали десятки мільйонів доларів у світовому прокаті, хоча в СРСР їхній прокат був обмеженим. Його стиль – довгі плани, символізм, духовні теми – вплинув на Ларса фон Трієра, Алехандро Іньярріту й Терренса Маліка. Тарковський отримав 3 призи Канн, “Золотого лева” й численні нагороди, але в СРСР залишався “незручним” режисером. Він також написав книгу “Запечатаний час” (1986) про мистецтво кіно, яка стала біблією артхаусу.
Сім’я
Сім’я Тарковського була його опорою й джерелом драм. У 1957-1962 роках він був одружений з Ірмою Рауш, акторкою (“Іванове дитинство”), від якої мав сина Арсенія (1962). Другий шлюб із Ларисою Кізіловою (1970-1986), асистенткою режисера, приніс сина Андрія (1970), який став кінематографістом. Лариса знімалася в “Дзеркалі” й супроводжувала його в еміграції. Тарковський мав роман із акторкою Інною Чуріковою, але залишився вірним Ларисі. Його батько Арсеній, чиї вірші звучать у “Дзеркалі” й “Ностальгії”, був духовним наставником, хоча їхні стосунки були складними. Тарковський жив скромно, любив класичну музику й ікони, але зізнавався: “Моя сім’я – це мої фільми, вони бережуть мою душу”.
Спадщина
Андрій Тарковський помер 29 грудня 1986 року в Парижі від раку легенів у віці 54 років, імовірно через отруєння під час зйомок у СРСР, як стверджують його близькі. У 2025-му його спадщина сяє: “Соляріс” і “Дзеркало” входять до топ-50 фільмів за версією Sight & Sound. У 2024-му 4K-реставрації “Андрія Рубльова” й “Жертвоприношення” показали в Каннах і Венеції, зібравши аншлаги.
Andrei Tarkovsky International Institute у Флоренції видає його щоденники (“Мартиролог”), а фестиваль TarkovskyFest у Москві й Парижі щороку вшановує режисера. Його вплив бачимо в роботах Гаспара Ное та Дені Вільньова, а цитата “Кіно – це скульптура часу” стала мантрою кінематографістів. У 2025-му анонсовано біографічний серіал про Тарковського від HBO, зйомки якого стартують у 2026-му.
Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”



