Дата і місце народження

Весною 16 березня 1973 року в Жданівці Донецької області, де весняний вітер з копалень шепотів перші ескізи в душі дівчинки грузинського походження, народилася Алевтина Томазівна Кахідзе – донька тамади, чиє ім’я згодом стане підписом під творами, що пульсують ритмом донбаського болю й київської надії.

Школа і освіта

Дитинство на Донбасі – це перші уроки форми, де руки юнаки шукали лінії в повсякденному, натхненні фантастикою й абсурдом радянського побуту. Закінчила Харківську державну академію дизайну і мистецтв (нині ХДАД), де освоювала живопис і графіку, а згодом – магістратуру в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури в Києві. У 2004-му – постдипломне навчання в Jan van Eyck Academie в Маастрихті, де голландські стіни вчили не просто малювати, а перетворювати комерцію на критику, – освіта стала не дипломами, а лабораторією для перформансів і малюнків про споживацький хаос.

Кар’єра

Карьєра Кахідзе – це серія ліній і жестів, де малюнок оживає як щоденник війни: з 2002-го – переможниця конкурсу молодих художників при НаУКМА, де перші проєкти як “Найкомерційніший проєкт” (2004) фіксували ціну мистецтва рівною ціні товару. Премія ім. Малевича (2008) за розвиток сучасного мистецтва, участь у Венеційській бієнале (2013), Manifesta 10 (2014, Санкт-Петербург, перформанс про Януковича), Московській бієнале (2015). Ключові роботи: “Приватна колекція” (2008, вуличний проєкт про споживання), “Я спізнююся на літак, на який неможливо спізнитися” (2010, політ на приватному борту за грант Ахметова), “Клубніка Андріївна” (2014, комікси про маму в “ДНР” – гумор і біль окупації). 

Під час Майдану – активістка, малюнки протестів; у 2022-му – серія “Wartime” з вибухами на Київщині, “Invasions” для Manifesta 14 (2022). Кураторка, викладачка, посланниця толерантності ООН (з 2018), феміністські проєкти про колонізацію й Голодомор. Виставки – глобальний тур: PinchukArtCentre, Ludwig Museum (Будапешт), Museum of Contemporary Art (Загреб), e-flux. Твори – малюнок, відео, інсталяція, перформанс; у колекціях світу, аукціонах Goldens. Під час війни – “Голоси Мирних” (2022, фіксація руйнувань), бо “мистецтво – це не пацифізм, а розуміння хаосу”.

Сім’я

Сім’я Кахідзе – це тиха основа для гучних ліній: батько-тамада грузинського роду, мати Людмила Андріївна (Клубніка Андріївна в проєктах), чия смерть на пункті пропуску в “ДНР” (2019) стала рубцем у творах – “Мамо, ти нічого поганого не зробила!”. Дочка від шлюбу, про яку говорить стримано, аби війна не торкнулася її світу, але в інтерв’ю зізнається: материнство – вибір, де “художниця жертвує часом, але сад тримає баланс”. Особисте – як приватний ескіз: фемінізм проти тиску “ховатися за прізвищем чоловіка”.

Сучсність

У 52 Алевтина – на роздоріжжі саду й паперу: живе в Музичах під Києвом (з 2007-го), де будинок-студія оточений екосадом – “місцем сили”, де рослини самі ростуть, а малюнки фіксують руйнування від обстрілів 2022-го. У 2025-му – курує резиденції для іноземних художників (канадська про колонізацію, японська про Голодомор), готується до виставок у Європі (“I Still Draw Love, Plants and Things”, 2022, про єдність садів Жданівки й Музичах). 

Посланниця ООН, волонтерить “Голосами Мирних”, критикує пацифізм Заходу: “Залишаюся, щоб зрозуміти”. Плани? Нові комікси про війну, сад як арт-платформа, бо “справжнє мистецтво виживає в perturbacziях, а фальшиве зникає”.

Інформації про Алевтину Кахідзе достатньо – її шлях від донбаських малюнків до бієнале задокументований преміями, інтерв’ю й галерейними каталогами. Біографія виходить повною, як її сад, де кожна рослина – частина великого наративу опору.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ “Про авторські та суміжні права – “Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.”