Уявіть собі: ректор, який не просто керує університетом, а й розриває сцену, ніби це його другий дім. Так, це про Михайла Поплавського, чий легендарний PR-проєкт “Співаючий ректор як технологія” щойно відсвяткував свій тридцятирічний ювілей. У Київському національному університеті культури гримів гала-концерт, де замість нудних промов лунали хіти, а гості танцювали під “Юний орел” – пісню, яка запустила всю цю музичну революцію ще в 1995-му. Поплавський, звісно, не пропустив шанс: випустив альбом “Золоті хіти”, де зібрав найкраще з понад 100 пісень. Бо ж чому б не нагадати світу, що ректор – це не тільки дипломи, а й дискотеки!
Тридцять років на хвилі: від “криголама” до зірки шоу-бізу
Згадайте: 1995 рік, Будинок культури “Арсенал” у Києві. Молодий ректор Поплавський виходить на сцену з мікрофоном у руці і співає “Юний орел”. Суспільство тоді реагувало так, ніби він оголосив, що лекції відтепер тільки під караоке. “Що це? Ректор співає? Це ж скандал!” – кричали критики. А Михайло? Він просто посміявся і продовжив: “Краща реклама – це критика!” І ось результат – тридцять років потому проєкт став феноменом українського PR. Понад 100 пісень, 64 кліпи, 49 фільмів і більше 60 книг! Університет культури з маленького інституту перетворився на магніт для талантів, а Поплавський – на “криголам”, який пробиває лід скепсису з посмішкою і гітарою.
Але давайте чесно: чи не смішно уявити, як на батьківських зборах ректор раптом починає імпровізувати речитатив про “теорію стресу”? “Стрес – це паливо для успіху!” – декларує він у своїх книгах, і студенти кивають головами, бо знають: без такого “палива” не було б ні анімаційних лабораторій, ні модних проєктів. Поплавський не просто співає – він будує бренд, де освіта і шоу-біз танцюють у парі. І так, іноді це виглядає як комедія: уявіть, як викладач філософії репитує під біт про “здорові амбіції”. Але ж круто, правда? Замість сухих лекцій – мотиваційний мюзикл!
Що далі, “Співаючому”? Поплавський розкриває карти (і ноти)
А тепер найсмачніше: що буде після тридцяти? Сам ювіляр, сяючи харизмою, яка могла б зарядити весь Київ електрикою, оголосив: “Ми готуємося відновити національні проєкти!” Уявіть: нові кліпи, де студенти-актори знімають блокбастери про українську культуру, концерти з VR-елементами (бо чому б ректору не стати метавсесвітнім?) і, звісно, свіжі хіти про “амбіції в еру TikTok“. “Творчі здорові амбіції – це шлях до успіху“, – цитує себе Поплавський, і ми віримо, бо за тридцять років він довів: якщо ректор співає, то весь університет летить на зірки.
Звичайно, не обійшлося без гумору. На святі один з випускників жартував: “Михайло Михайлович, а коли пісня про податки для студентів?” А ректор, не вагаючись, відповів: “Спочатку навчіться співати – тоді й податки самі запіють!” Сміх гримів, аплодисменти не вщухали. Бо в світі, де освіта часто нудна, як стара лекція, Поплавський – це той самий “юний орел”, що нагадує: життя – це пісня, а не тільки конспекти.
Цей ювілей – не просто свято, а нагадування, що креативність перемагає все. “Співаючий ректор” не втомлюється, бо, як сам каже, стрес – це не ворог, а соратник. І якщо після такого ми не побіжимо записуватися на курси в Університет культури – то то вже наша проблема. Тож, Михайле Михайловичу, співайте гучніше – ми слухаємо!
