Французька мелодрама «Пасажири ночі» (Les passagers de la nuit) із Шарлоттою Генсбур у головній ролі – це не просто фільм, а справжня машина часу, яка відправляє нас у Париж 1980-х. Уявіть: епоха Франсуа Міттерана, коли всі слухали Джо Дассена, а зачіска Шарлотти виглядала так, ніби вона щойно вийшла з кліпу Duran Duran. Цей фільм – як листівка з минулого, щедро приправлена ностальгією, сімейними драмами та легким флером французької романтики. Давайте розбиратися, чому варто витратити 111 хвилин на цю ретро-подорож!
Париж, радіо і розбите серце Елізабет
У центрі сюжету – Елізабет (Шарлотта Генсбур), жінка, яку чоловік кинув заради нової пасії, залишивши її з двома підлітками та купою життєвих викликів. Після боротьби з раком і декрету Елізабет змушена починати життя з чистого аркуша. І що вона робить? Пише листа на радіо! Так, у 80-х люди ще писали листи, а не свайпали в Tinder. Її запрошують працювати на нічну радіопередачу «Пасажири ночі», де легендарна Ванда Дорваль (Еммануэль Беар) витягує з людей найпотаємніші історії. Елізабет стає тією, хто фільтрує дзвінки слухачів, шукаючи справжні емоції. І, о диво, ця робота стає її порятунком!
Режисер Мікаель Ерс (який, до речі, сам виріс у Парижі 80-х) із любов’ю відтворює атмосферу епохи: зерниста плівка, ніжне світло над Сенею, музика, від якої хочеться танцювати в кедах і джинсах із високою талією. Це не просто фільм, а цілий вайб!
Одного дня в ефірі з’являється Талула (Ноэ Абіта) – 18-річна бунтарка з кукольним обличчям і сумними очима. Вона ніби щойно втекла з вечірки, де всі курили щось підозріле. У Талули немає ні дому, ні планів, лише мрії про акторську кар’єру та тяга до пригод. Елізабет, як справжня французька мама, не може пройти повз і запрошує дівчину до себе додому. Без спойлерів, але скажемо так: Талула стає каталізатором змін для всієї родини. Її присутність – це як додати спецій у борщ: усе оживає, хоча іноді трохи пече.
Син Елізабет, Матіас, закохується в Талулу по вуха, пише вірші замість конспектів і мріє про велике кохання. Але Талула – як пташка, яку важко втримати в клітці. Вона то з’являється, то зникає, залишаючи за собою шлейф драми та ностальгії.
Чому це варто подивитися?
«Пасажири ночі» – це не блокбастер із вибухами, а тиха, душевна історія про те, як люди знаходять одне одного в темряві. Фільм отримав 91% на Rotten Tomatoes, що для французької драми – майже як отримати «Оскар» за гумор. Шарлотта Генсбур грає так, що ти віриш кожній її сльозі й усмішці. Еммануэль Беар у ролі радіоведучої – це взагалі окремий вид магії, адже її голос звучить так, ніби вона може вилікувати твою душу через радіохвилі.
А ще тут є Париж 80-х: із хронікальними кадрами міста, де вечірнє світло падає на набережні, а люди танцюють під старі хіти. Це як подивитися альбом із сімейними фото, але з кращим саундтреком.
Фестивальний тріумф і трохи ботоксу
Прем’єра фільму відбулася на Берлінському кінофестивалі 2022 року, де він боровся за «Золотого ведмедя». Нагороди не отримав, але глядачі були в захваті. Російський кінокритик Олена Плахова зазначила, що драма показана «без екстриму, але й без пуританських нашарувань». А от Стас Тиркін, програмний директор кінотеатру «Художній», пожартував, що Еммануэль Беар, можливо, трохи перестаралася з ботоксом, але це не завадило їй бути чарівною.
Фільм вийшов у французький прокат 4 травня 2022 року, а в Росії – 6 жовтня того ж року. В Україні, на жаль, офіційного прокату не було, але шукайте його на стрімінгових платформах або в програмі Першого каналу, де його показали 21 грудня 2024 року.
«Пасажири ночі» – це фільм для тих, хто любить історії про людську доброту, другий шанс і Париж, який ніколи не виходить із моди. Це кіно, яке хочеться закутати в плед і дивитися з чашкою гарячого шоколаду. Шарлотта Генсбур і Ко нагадують нам, що навіть у найтемнішу ніч можна знайти світло – чи то через радіоефір, чи то в очах близької людини.
