Співачка Міла Нітіч, яка оселилася в затишному Ірпені поблизу Києва, відкрила завісу над драматичними подіями першого дня повномасштабного вторгнення Росії. Їй дивним чином вдалося вислизнути з міста, яке невдовзі задушила ворожа окупація, завдяки людині, від якої вона напевне не сподівалась порятунку. Ця розповідь, наче сюжет із напруженого фільму, переплела долю з несподіваними поворотами, де звичайні дні миттєво перетворилися на боротьбу за виживання.
Допомога з несподіваного боку
У своєму інтерв’ю для OBOZ.UA виконавиця зізналася, що зустріч з війною стала для неї раптовим шоком у власній квартирі в Ірпені. Тієї фатальної дати, 24 лютого, вона ледь устигла ухилитися від небезпеки завдяки колишньому цивільному партнерові, з яким на той час відірвалася будь-яка нитка зв’язку. “Він з’явився ніби з повітря, немов ангел у штормі, і вивіз мене до мами в Хмельницький, – пригадує співачка. – Я ніколи не гадала, що саме він витягне мене з пекла, де вже починали гриміти обстріли“.
Ця несподівана акція врятувала їй життя, адже будинок, де вона мешкала, незабаром ледь не розсипався від ворожих ударів. Міла наголошує, що її оселя дивом устояла, хоча навколо вирував хаос. “Здавалося, що кожна цеглина кричала від болю, але фортепіано, яке було для мене серцебиттям творчості, і всі ті речі, що тримали спогади, залишилися цілими“, – ділиться вона з емоцією, яка пронизувала кожне слово.
Чудеса серед руїн і втрати на довгі місяці
Здавалося б, втеча – це лише початок, але Міла Нітіч мусила змиритися з тим, що покинула в розгубленості навіть закордонний паспорт з дорогоцінною американською візою. “Я кинулася з речами навмання, думала, що за кілька днів повернуся, а натомість опинилася в чужому місті на цілих два місяці“, – розповідає артистка. Вона щодня прощалася зі своєю домівкою, уявляючи найгірше, адже окупація перетворила Ірпінь на поле битви. “Слава небесам, що мій притулок не згоріло в полум’ї, хоча стіни були скалічені, – додає вона. – Це все можна відновити, на відміну від життів, які забрала війна“.
Проте, як і для багатьох українців, війна принесла не лише фізичні руйнації, а й душевні потрясіння. Співачка зізнається, що в ті перші тижні вона прощалася з мріями про сцену, адже її професія здавалася непотрібною в новій реальності. “Я крутила в голові варіанти: може, податися до Європи на якусь просту роботу, назбирати грошей для власного бізнесу, – міркує вона. – Адже всі заощадження пішли на квартиру, яку я ледве встигла виплатити перед тим жахом“.
Зміни в житті під тінню війни
Війна змусила Мілу переосмислити все: від кар’єри до повсякденних звичок. “Я ледь не поставила хрест на своїй долі артистки, бо світ здавався кінцем усього, – підсумовує вона. – Але життя – це не про те, щоб ламатися, а про те, щоб підійматися з попелу“.
А тепер, на завершення, дозвольте додати кілька думок про силу людського духу в часи лихоліття. Війна – це не лише руїни й втрати, а й неймовірна воля до життя, яка спалахує в найтемніших ночах. Як Міла, тисячі українців знаходять у собі мужність переосмислювати болі, відбудовувати зруйноване й мріяти про світле майбутнє. Кожна історія порятунку, як і її, стає символом надії, що навіть у хаосі можна знайти руку допомоги. Адже саме ця неочікувана солідарність і віра в добро дозволяють нам рухатися вперед, перетворюючи трагедію на джерело сили – для себе і для всієї нації.
