Голлівудський красень
Актор, продюсер і режисер Джо Манганьелло, відомий своєю роллю гарячого перевертня у серіалі “Справжня кров”, нещодавно завітав до Вірменії, щоб вшанувати пам’ять жертв Геноциду вірмен. І, скажемо відверто, це був не просто візит — це була справжня кінематографічна подія з ноткою драми, щирими емоціями та навіть однією ялинкою в головній ролі!
29 травня 2024 року Джо, у супроводі головного уповноваженого з питань діаспори Заре Синаняна, прибув до Меморіального комплексу Цицернакаберд у Єревані. Там він не лише відвідав Музей-Інститут Геноциду вірмен, а й залишив свій слід — і не лише в переносному сенсі. Актор посадив ялинку в Алеї Пам’яті на честь своєї прабабусі Тервиз Роуз Даракджян та бабусі Сірарпі. “Це було моєю давньою мрією”, — зізнався Джо, і ми впевнені, що ця ялинка тепер претендує на звання найзірковішого дерева у Вірменії!
Але зачекайте, це ще не вся історія
Джо Манганьелло — не просто актор із голлівудським шармом, а й чоловік із глибоким зв’язком із вірменською історією. Його прабабуся Тервиз пережила Геноцид вірмен 1915 року, втративши чоловіка та сімох дітей. Восьма дитина загинула, тікаючи через річку Євфрат, але Тервиз вистояла і народила Сірарпі — бабусю Джо. Розповідаючи цю історію, актор не стримував емоцій, і, чесно кажучи, ми теж дістали хустинки. Хто б міг подумати, що за м’язами “Магічного Майка” ховається така зворушлива сімейна сага?
У Музеї Геноциду Джо супроводжувала заступниця директора Лусіне Абрамян, яка показала йому експозиції та подарувала книги про трагічні події. Джо, у свою чергу, залишив запис у Книзі почесних гостей, де, ймовірно, написав щось настільки проникливе, що навіть музейні стіни розчулилися. А потім — кульмінація: посадка ялинки. Уявіть собі — голлівудська зірка з лопатою в руках, садить дерево, а десь поруч Заре Синанян, напевно, думає: “Оце так сцена для оскарівського фільму!”
Цей візит став не просто актом вшанування, а й потужним сигналом: пам’ять про Геноцид вірмен жива, і навіть голлівудські зірки не лишаються осторонь. Джо Манганьелло вкотре нагадав світу, що історія — це не лише сторінки в книгах, а й живі емоції, які передаються через покоління. І, звісно, трохи хвойного шарму.
